АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО. ФІНАНСОВЕ ТА ПОДАТКОВЕ ПРАВО

Розмежування правових дефініцій податку та збору: перспективи законодавчої диференціації.

О. О. Мамалуй
суддя Господарського суду Харківської області

Сучасний стан українського законодавства, що регулює формування дохідних частин бюджетів, потребує змістовних перетворень. На наш погляд, вони мають здійснюватися за двома напрямками. По-перше, це розвиток, удосконалення інституційних блоків законодавчих норм, що регулюють надходження до бюджетів. У цьому разі суттєві зміни повинні відбутися в податковому, бюджетному законодавстві. Мабуть, перш за все, це стосується саме податкового законодавства, усунення внутрішніх його колізій, протиріч як між окремими законодавчими актами, так і на рівні окремих статей податкових законів. По-друге, узгодження системи зв’язків між законодавчими актами фінансово-правових інститутів, подолання багатьох змістовних протиріч між податковим та бюджетним законодавством.

Одним із найгостріших з цієї проблематики є питання загальнодержавних зборів, їх співвідношення з податками та іншими формами обов’язкових платежів.

В українському законодавстві поняття збору окремо не закріплюється, як і не наводяться підстави розмежування податку, збору, інших обов’язкових платежів. Разом з тим такі поняття, як «збір», «мито», «плата» фігурують у багатьох законодавчих актах, що регулюють відносини у сфері оподаткування. Так, Закон України № 2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» використовує конструкцію «податки, збори (обов’язкові платежі)», не містячи при цьому в ст. 1 «Визначення термінів» указівки на жодне з цих понять [1].

У зв’язку з цим виникає одразу кілька принципових питань: що розуміють під поняттями «податки» та «збори»? Чи належать обидва вживаних поняття до «обов’язкових платежів»? Яке співвідношення між цими трьома поняттями? Адже, поставивши конструкцію «обов’язкові платежі» в дужках після «податки, збори», законодавець дає підстави замислитися, чи належать до обов’язкових платежів і податки, і збори, чи обов’язковими платежами є тільки збори — подібні до податку, але все ж не податкові. Ці поняття використовуються і в інших податкових законодавчих актах, подекуди майже, як синоніми [2; 3]. Бюджетний кодекс також робить внесок у перелік термінів, якими визначаються обов’язкові внески до бюджету, використовуючи у ст. 9 поняття податкових надходжень. На наш погляд, визначення вищевказаних термінів у законодавстві, усунення їх множинності є першочерговим завданням, що стоїть на шляху до вдосконалення податкового законодавства. Вирішення цього питання дасть змогу уникнути суттєвих труднощів та протиріч при регулюванні оподаткування.

Категорії податку, збору, обов’язкового платежу є досить схожими, але не тотожними поняттями [4, с. 77–78]. Вони перебувають у певному співвідношенні, яке можна звести до такого: поняття обов’язкового платежу є родовим, що охоплює сукупність податків і зборів, інших платежів податкового характеру (саме податкового, бо штрафи, наприклад, також є платежами й також мають обов’язковий, але не податковий характер і не входять до сфери регулювання податкового права). Таким чином, до системи обов’язкових платежів входять:

а) податки;

б) збори;

в) інші плати податкового характеру (мито, плата за торговий патент тощо).

Маючи дуже схожу за змістом правову природу, виконуючи спільні цілі (наповнення бюджету), ці обов’язкові платежі суттєво відрізняються деякими рисами, на яких будується відповідний режим їх регулювання. Від тієї чи іншої ознаки залежить компетенція органів, з якими платник вступає у правовідносини з приводу сплати того чи іншого платежу, особливості здійснення такої сплати й контролю за її повнотою та своєчасністю.

Точне визначення й закріплення категорій податку, збору, мита сприяє чіткому й одноманітному застосуванню норм податкового законодавства. Саме поняття, визначення податку та збору повинні бути одними з відправних пунктів при розробці, підготовці законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері оподаткування. Слід зауважити, що від чіткого визначення категорій податку та збору залежить успішність об’єктивного формування та закріплення компетенції податкових органів. Крім цього, без точного визначення цих категорій неможлива реалізація як фінансової, так і інших видів відповідальності.

До спільних рис податку та збору як обов’язкових платежів можна віднести:

- обов’язковість сплати податків та зборів у відповідні фонди;

- чітке надходження їх до бюджетів та фондів, за якими вони закріплені;

- стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми та порядку надходження;

- примусовий характер їх стягнення;

- здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби;

- безеквівалентний характер платежів [5, с. 230].

Разом з тим є декілька параметрів, за якими збори суттєво відрізняються від податків [4, с. 89–90]. Перш за все, ці платежі відрізняються за значенням. Податкові платежі забезпечують переважну більшість надходжень до дохідної частини бюджету, інші надходження відповідно менше. Далі, є суттєві відмінності між податками і зборами за цілями. Мета податків — задоволення потреб держави, тоді як цілями зборів та мита є задоволення потреб певних установ. Крім цього, особливу увагу слід звернути на те, що податки являють собою безумовні платежі, а мито, збори сплачуються у зв’язку з послугою, яка надається платникові державними установами, що характеризуються владними повноваженнями. За характером обов’язку також можна розділити податки та збори: сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника, тоді як мито та збори характеризуються певною добровільністю його дій. І, нарешті, для зборів характерні відносини відплатності, чого немає у відносинах зі сплати податків.

Ще однією принциповою рисою, що відрізняє збори від податків, є цільове призначення зборів. Кожен збір сплачується за надання платникові певних послуг і відповідно направляється у той бюджет чи фонд, з якого фінансується надання таких послуг. Ці принципові положення, на нашу думку, повинні відбитися в поняттях податку та збору, які має містити Податковий кодекс України. Нині чинне податкове законодавство при розмежуванні податку та збору використовує формальний підхід, який, проте, себе не виправдовує. Залежно від того, під якою назвою закріплений той чи інший платіж у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», він фігурує в законодавстві як збір або як податок.

На жаль, у проекті Податкового кодексу України це питання також не вирішене. По-перше, в ст. 1022 «Система оподаткування» про збори не йдеться взагалі і система оподаткування визначається як сукупність загальнодержавних та місцевих податків, хоча застосування зборів і передбачене серед окремих різновидів податкових платежів. По-друге, ст. 1023 цього проекту дає визначення лише податків. Такий підхід не можна вважати обґрунтованим. Остаточне закріплення цього положення в податковому законодавстві, на наш погляд, лише поглибить протиріччя як на стадії законотворчості, так і при застосуванні норм Податкового кодексу на практиці.

Література

1. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» // Офіційний вісник України. – 2001. – №7. – Ст. 259.
2. Закон України «Про акцизний збір» від 18. 12. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №12. – Ст. 172.
3. Закон України «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 16. – Ст. 119.
4. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Легас, 2001. – 584 с.
5. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: Юристъ, 2001. – 600 с.