ОГЛЯД ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про позбавлення батьківських прав, розглянутих судами м. Харкова та Харківської області

Н. О. Міненкова
суддя судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Харківської області

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21. 06. 2001 року №-2558-ІІІ, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Утім в України існує сумна статистика, яка свідчить про те, що дуже багато дітей позбавлені такого права через різні обставини: небажання або неможливість здійснювати обов’язки по утриманню та вихованню дітей батьками дитини, їх пияцтво та аморальна поведінка. В результаті постає питання про позбавлення їх батьківських прав або відібрання дітей від батьків.

За 2005 рік місцевими судами м. Харкова та Харківської області розглянуто з винесенням рішення — цивільних справ про позбавлення батьківських прав — 887, у тому числі із задоволенням позову — 855. У 2006 році до судів надійшло цивільних справ зазначеної категорії — 1099, у яких ухвалено рішень — 924, заочних — 218, у тому числі із задоволенням позову — 892 (за даними статуправління Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області).

Перевірка більшості цивільних справ про позбавлення батьківських прав, розглянутих судами за вказаний період, свідчить про неповне застосування судами норм Сімейного кодексу України та іншого законодавства, яке регулює ці правовідносини, що негативно впливає на таку кричущу проблему нашого суспільства, як дитяча безправність, бездоглядність, безпритульність і беззахисність.

Згідно з зазначеними вище статистичними даними, більшість цивільних справ про позбавлення батьківських прав було розглянуто судами Харківської області (райони: Балаклійський, Харківський, Зміївський, Краснокутський, Дергачівський, Лозівський, Первомайський та ін.), де визначається низький соціальний рівень життя мешканців цих районів, відсутність у них житла, роботи та інших необхідних умов для нормального існування.

Основними підставами позбавлення батьківських прав є пияцтво батьків та ухилення від виконання своїх обов’язків з виховання дітей. У деяких цивільних справах, де вирішувалось питання про позбавлення батьківських прав обох батьків, було встановлено, що діти проживають у будинках, де за несплату батьками комунальних послуг відключені світло, опалення, водопостачання. В квартирі, крім батьків, проживали діти віком 5, 10, 11 років.

У цивільній справі за позовом Руновщинської селищної ради Зачепилівського району Харківської області до гр. Р. про позбавлення батьківських прав було встановлено, що остання житла не має, проживає з сином 1993 року народження в приміщенні без опалення і світла, працює сторожем на фермі, отримуючи заробітну плату в розмірі 237 грн. Дитина весь час перебуває з матір’ю на фермі, спить у приміщенні з худобою.

Із пояснень відповідачки вбачається, що вона заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, посилаючись на те, що не має грошей і сил утримувати сина, який її не слухає. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, посилаючись також на пояснення представника позивача про те, що хлопчик поводить себе агресивно щодо своїх однолітків і таким чином дратує громаду села.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов’язки, та є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому питання про застосування такого заходу впливу до батьків нерозривно пов’язане з питанням захисту прав та інтересів дитини.

Ухилення від виконання батьківських обов’язків передбачає винну поведінку батька чи матері щодо виконання ними таких обов’язків. Необхідно також враховувати характер та особу батьків, інші конкретні обставини.

По даній справі не можна казати про винну поведінку матері, оскільки вона не ухилялася від виховання дитини, а через об’єктивні причини не мала можливості належно її виховувати та утримувати. У даному випадку можна було поставити питання про відібрання дитини та направлення її до державного закладу без позбавлення матері прав щодо сина.

Норми зазначеної статті не вимагають попереднього застосування до винуватих матері, батька заходів попереднього, досудового впливу (накладення адміністративної відповідальності, розгляд їхньої поведінки органом опіки та піклування, виховний вплив з боку дільничного уповноваженого міліції тощо).

Але, якщо в судовому засіданні батьки проситимуть суд надати їм строк для виправлення і суд дійде висновку, що це каяття є щирим, можливо відкласти розгляд справи на певний час для з’ясування, наскільки після каяття змінилася поведінка того, до кого пред’явлений позов про позбавлення батьківських прав.

Суд може відмовити в позові та попередити відповідача, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьківських прав. Але таке попередження може мати місце у разі, якщо суд буде впевнений у тому, що залишення дитини з батьком, матір’ю не становить реальної небезпеки для її життя та здоров’я.

На день розгляду справи сину відповідачки виповнилося 12 років, але в порушення ст. 171 СК України суд не врахував думку дитини при вирішенні питання, що стосується її життя.

Конвенція про права дитини у ст. 12 зобов’язує держав-учасниць забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з віком дитини та зрілістю. Із 200 переглянутих цивільних справ такої категорії жодного разу суди на виконання зазначеної норми закону думку дітей, щодо яких їхні батьки були позбавлені батьківських прав, не з’ясовували.

Можливо, було б правильним започаткувати в судах спеціалізацію по розгляду даної категорії справ, щоб справи розглядали судді, обізнані про увесь комплекс законодавства, що регулює ці правовідносини, щоб уникнути помилок та механічного підходу до їх вирішення.

У деяких районних судах Харківської області траплялися випадки, коли ставилося питання про позбавлення батьківських прав стосовно дітей, які досягли повноліття, що не передбачено нормами Сімейного кодексу, оскільки батьківські права тривають до повноліття дитини.

Крім того, хотілося б зазначити, щоб суди уважно застосовували норми нового Сімейного кодексу, зокрема ст. 164, якою передбачено позбавлення батьківських прав неповнолітніх батьків лише у двох випадках, визначених п. 1 (не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування) та п. 3 (жорстоко поводяться з дитиною). Тільки ст. 70 КпШС допускала позбавлення батьківських прав неповнолітніх батьків без застережень.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, суди у більшості справ не вирішують питання про стягнення з батьків аліментів на утримання дітей, що передбачається у ст. 248 СК України. Про це свідчать і статистичні дані за 2005 та 2006 роки, згідно з якими лише по п’яти відсотках постановлених рішень вирішувалося питання про стягнення аліментів.

Згідно з рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області був задоволений позов органу опіки і піклування до батька та матері трьох неповнолітніх дітей. Відповідачі в судове засідання з’явились і просили позов задовольнити, посилаючись на те, що вони не мають ні житла, ні грошей, а тому не можуть утримувати дітей.

З матеріалів справи не вбачається, що батьки дітей з об’єктивних причин не мають можливості утримувати дітей. Із пояснень представників органів опіки і піклування, з актів, складених за місцем проживання відповідачів, вбачається, що останні не працюють, пиячать, хоча за станом здоров’я мають можливість працювати. Суд позовні вимоги задовольнив, не стягнувши з відповідачів аліменти на користь дітей.

Рішенням Двурічанського районного суду Харківської області суд, позбавляючи батьківських прав батька та мати малолітньої С., у рішенні не зазначив про подальше влаштування дівчинки або передачу її органу опіки і піклування для влаштування до державного закладу. Аліменти з батьків також не стягнуті. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, дівчинка проживала разом з батьками в трикімнатній квартирі, яка була доведена батьками дівчини до стану, який не відповідав санітарним нормам, але питання про право на цю квартиру малолітньої С. у судовому засіданні не обговорювалося.

Куп’янським районним судом Харківської області розглянутий позов міжрайонного прокурора до громадянок С. та К., третя особа — служба у справах неповнолітніх про позбавлення батьківських прав. Відділ опіки і піклування до участі у справі не притягнутий. Відповідачка від доньки відмовилася, залишивши її одну та виїхавши до іншого міста. Відповідач К. — батько дівчини перебуває в місцях позбавлення волі і в своїх письмових поясненнях з позовними вимогами погодився та просив стягнути з нього на користь доньки аліменти. Суд задовольнив позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, аліменти не стягнув.

Такий спрощений підхід до вирішення справ про позбавлення батьківських прав створює атмосферу повної безвідповідальності тих батьків, які ухиляються від своїх батьківських обов’язків по вихованню, утриманню дітей. Вони пиячать, створюють неможливі побутові умови для своїх дітей, а після позбавлення батьківських прав взагалі звільняються від усіх обов’язків.

Аліменти стягуються на користь державних установ, органів опіки і піклування, дитячих закладів або закладів охорони здоров’я.

Утім відповідно до ст. 193 СК України поміщення дитини до школи-інтернату, військового ліцею чи медичного закладу, іншого державного чи комунального закладу не є підставою для припинення стягнення аліментів.

При позбавленні особи батьківських прав вона втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків стосовно її виховання. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Законодавство надає суду право стягувати з батьків, позбавлених батьківських прав, аліменти за ініціативою суду, навіть, якщо про це в позові не заявляється.

За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України як гарантія її матеріальної незалежності в майбутньому. Але механізм перерахування цих коштів мало­відомий.

Так, по деяких справах суди, стягуючи аліменти на утримання дитини, яка передана органу опіки і піклування для подальшого влаштування у державний дитячий заклад, зобов’язували перераховувати аліменти на депозитні рахунки Державної виконавчої служби району, щоб у подальшому, після відкриття особистого рахунку, ці гроші були перераховані на відкриті особисті рахунки дитини.

По інших справах суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів, зобов’язує перераховувати їх на користь органів опіки і піклування або інших державних установ.

Так, по справі за позовом служби у справах неповнолітніх Чугуївської райдержадміністрації про позбавлення батьківських прав гр. З. за рішенням Чугуївського районного суду аліменти стягнуті на користь держави.

Утім перебування дитини в одному із державних закладів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Тому у ст. 248 СК України передбачається перерахування коштів, що надходитимуть дитині на її особистий рахунок у відділення Державного ощадного банку України.

Рішенням Балаклійського міського суду Харківської області від 12. 12. 2002 року задоволені позовні вимоги Балаклійської райдержадміністрації до К. про позбавлення батьківських прав. Діти передані органу опіки і піклування для подальшого влаштування до дошкільного закладу. Аліменти стягнуті на користь дитячого дошкільного закладу.

Утім перебування дитини в одному з державних закладів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Тому у ст. 248 СК України передбачається перерахування коштів, які надходять на користь дитини, на особистий рахунок у відділеннях Державного ощадного банку України. Але механізм таких розрахункових операцій не розроблений, що створює умови для зловживань.

Великою проблемою при розгляді справ зазначеної категорії є застосування норм п. 2 ст. 248 СК України, в якому йдеться про збереження за дитиною права користування житлом, у якому вона раніше проживала.

Відповідно до ст. 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-111 «Про охорону дитинства» держава забезпечує право на проживання дитини в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень та купівлі нового житла покладений на органи опіки та піклування.

У статті 25 зазначеного Закону передбачається також і те, що у разі передачі дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї житлове приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх у цих закладах, у опікунів чи піклувальників незалежно від того, чи проживають у житловому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Житлове приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передане в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів (нормою Закону не передбачено порядок отримання коштів за оренду цього приміщення та не зазначений розпорядник цих коштів).

При вирішенні питань про влаштування дітей, позбавлених батьківських прав, до державних чи комунальних закладів суди не з’ясовують статус житлового приміщення, в якому проживали діти, за ким із батьків це житло зареєстровано, чи залишається у ньому хтось проживати.

Утім нормою ст. 167 СК України передбачено, якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їх подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, із житлового приміщення, в якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, до якого може оселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Статтею 247 СК України передбачається, що незалежно від переїзду дитини до опікуна чи піклувальника, поміщення її до навчального, виховного закладу, а також часу проживання її поза квартирою, вона не позбавляється права на користування помешканням, у якому раніше проживала. Тобто, дитина має беззастережне право повернутися в це помешкання.

Таким чином, законодавство надає право суду одночасно з позбавленням батьківських прав за власною ініціативою вирішувати питання про збереження за дітьми житлових приміщень, де вони проживали разом із батьками.

Так, при розгляді Куп’янським районним судом Харківської області цивільної справи за позовом Л. до батьків двох неповнолітніх дітей про позбавлення батьків­ських прав було встановлено, що діти зареєстровані за адресою своїх батьків у двокімнатній квартирі, але у зв’язку з тим, що батьки квартиру занедбали, пиячать, діти проживають у бабусі, яка порушувала питання про оформлення опікунства над дітьми, але їй було відмовлено з тих причин, що вона похилого віку. Батько має нову родину, працює, але доля дітей його не цікавить. Мати не працює, веде аморальний спосіб життя. Рішення суду зовсім коротеньке — про позбавлення батьків батьківських прав. Аліменти на користь дітей не стягнуті, питання про збереження за дітьми права на житло навіть не розглядалося.

Суди, вирішуючи питання про влаштування дітей, позбавлених батьківських прав, до державних чи комунальних закладів, дуже рідко застосовують положення зазначених статей. Це можна пояснити тим, що законодавством не напрацьований порядок застосування на практиці вказаних норм закону. На нашу думку, правильно роблять ті суди, які в рішеннях зазначають про збереження за дітьми прав на квартиру, де ці діти проживали.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі, мачуха, вітчим.

Якщо серед названих осіб немає жодної, яка бажала б забрати дитину, або жодної, яка могла би забезпечити їй належне сімейне виховання, суд передає дитину органам опіки і піклування, які і визначають її подальшу долю.

У матеріалах більшості цивільних справ, розглянутих судами з цієї категорії, відсутні відомості про інших родичів, які могли б узяти на виховання дітей, мають таке бажання і таку можливість. Ці питання взагалі не знаходять свого вирішення при розгляді справ.

З приводу цього необхідно звернути увагу на ст. 165 СК України, в якій зазначається, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки і піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Перевіркою цивільних справ за вищевказаний період, розглянутих судами за зазначеною категорією, встановлено, що суди розглядали позови, пред’явлені службою в справах неповнолітніх районної державної адміністрації, виконкомами сільських рад, відділами освіти районної державної адміністрації, управлінням освіти райвиконкому.

Відповідно до Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26. 05. 99 року №-34/166131/88 органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім’ї (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Для допомоги в роботі при органах опіки і піклування створюють опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості.

Потрібно розмежовувати поняття «орган опіки та піклування» і «опікунська рада», оскільки вони не є тотожними. А тому відповідно до норм СК України з позовами про позбавлення батьківських прав можуть звертатися відповідний орган опіки і піклування, а не опікунська рада, яка наділена дорадчими функціями.

Стаття 177 СК України також вимагає одержання батьками згоди на вчинення правочинів щодо майна малолітньої дитини та надання дозволу на вчинення правочинів неповнолітньої дитини саме від органів опіки та піклування.

Органи опіки і піклування згідно з покладеними на них завданнями та розподілом повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації вирішують питання, які віднесені до їх компетенції. Перелік питань, які повинні вирішувати органи опіки і піклування, зазначений у п. 1.6 Правил опіки та піклування. Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад.

Виходячи з викладеного, а також з урахуванням вимог ст. 165 СК при розгляді цивільних справ указаної категорії суди повинні перевіряти право тієї чи іншої установи, відділу відповідних органів районних державних адміністрації та місцевих рад на пред’явлення позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав.

Відповідно до проведеного узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про позбавлення батьківських прав у 2005–2006 роках можна зробити висновок, що суди до розгляду справ цієї категорії підходять спрощено.

Підстави позбавлення батьківських прав зазначені в ст. 164 СК України, але суди часто не розмежовують ці підстави, не посилаються на конкретні пункти цієї норми закону. Аналіз цивільних справ зазначеної категорії викриває також загрозливу соціальну проблему, яка існує на рівні держави. Соціальна незахищеність дітей, порушення їх прав, честі, гідності є очевидними. А тому держава не лише за свої дії, але й бездіяльність несе відповідальність за неспроможність захистити права дітей, отже потрібні нові підходи до аналізу і вирішення цієї проблеми.

Необхідно удосконалювати законодавство про влаштування, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування. Чіткіше в законі мають бути виписані такі важливі для подальшої долі дитини норми, які регулюють перерахування коштів, що стягуються на користь дитини, на її особисті рахунки, житлові питання дітей, позбавлених батьківського піклування і переданих на виховання до державних установ.

Неабияку роль у захисті прав дітей повинні відігравати суди. І ця роль полягає у тому, щоб суди розглядали ці справи відповідно до всього комплексу норм діючого законодавства, яке регулює ці правовідносини.