ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Юридична природа, зміст та сутність корпоративних прав

С. В. Батрин
юрист ТОВ «Айліс»

З’ясування юридичної природи корпоративних прав є одним з найактуальніших питань сьогодення. Також виникають дискусії стосовно поняття корпоративних прав. Різноманіття точок зору, здавалося б, має сприяти розробці правового підґрунтя до єдиного розуміння проблематики, однак, предметні обговорення переростають у досить заплутані правові суперечності.

На теоретичному рівні дослідженням цієї тематики безпосередньо або опосередковано у різні часи займалися Т. Кашаніна [1], І. Спасибо-Фатєєва [2], О. Воловик [3], О. Єфімов, О. Вінник, В. Кравчук, О. Кібенко та інші науковці.

Природа корпоративних прав є дискусійною. Їх не слід плутати з корпоративним правом. Останнє є більш об’ємним поняттям і може розглядатися як право об’єктивне, тобто як система норм, що регулюють відповідну групу суспільних відносин, і як право суб’єктивне — конкретна правомочність, що належить тому чи іншому учаснику правовідносин. У суб’єктивному сенсі корпоративне право включає: правомочність осіб вступати в корпоративні об’єднання, а також — права особи, що випливають з його членства (участі) [4]. Останні, гадаю, можна іменувати корпоративними правами.

Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види [5]:

основні (притаманні учасникам будь-якого господарського товариства) — визначені Господарським кодексом, Цивільним кодексом, Законом України «Про господарські товариства»;

спеціальні, наявність яких пов’язана з участю в суб’єкті господарювання певної організаційно-правової форми;

локальні — передбачені установчими документами конкретної господарської організації з урахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками чи учасниками.

У чинному законодавстві сформувалися два підходи до поняття корпоративних прав:

а) перший з них віднайшов своє вираження у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон), де у п. 1. 8 корпоративні права визначені як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Цей підхід, на думку автора, є яскравим прикладом традиційного розуміння сутності корпоративних прав. Такі погляди превалюють у працях переважної більшості вітчизняних дослідників у сфері корпоративного права. За часи незалежності вищими органами державної влади було прийнято ряд нормативно-правових актів, що в силу своєї загальнообов’язковості свідчили про сприйняття «практикою» саме наведених вище аргументів. Окрім Закону, це також: Постанови КМУ від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління корпоративними правами держави» та від 11 лютого 2004 р. № 155 «Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави», Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. № 969/98 «Про Положення про Національне агентство України з управління корпоративними правами» та ін.;

б) інше визначенння, запропоноване в Господарському кодексі України (далі — ГК або Кодекс), і є, на погляд автора, найбільш оптимальним трактуванням змісту корпоративних прав. Тут, корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Звернімо увагу на істотні відмінності у наведених визначеннях. Перш за все, йдеться про те, що Законом корпоративні права визначаються як право власності на статутний фонд. Ця позиція підтримана і Вищим арбітражним (господарським) судом України в інформаційному Листі № 01-8/98 від 31. 01. 2001 [6]. Проте варто також звернути увагу на те, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Тобто після того як особа зробила вклад до статутного фонду господарського товариства, вона перестає бути власником такого вкладу, в чому б він не знаходив відображення (майно, майнові права та ін.). Не вдаючись до дискусій стосовно правової природи статутного фонду, автор відстоює позицію тих науковців, котрі під статутним фондом розуміють суму вкладів засновників та учасників господарського товариства (у сенсі ст. 87 Господарського кодексу України). За таких обставин конструкція права власності щодо частки у статутному фонді виглядає непереконливою. Тоді, на якому «праві» вкладнику (учаснику) належить частка у статутному фонді товариства?

У ГК застосовується інша конструкція, відмінна від права власності. З огляду на визначення, закріплене в Кодексі, стає зрозумілим механізм виникнення корпоративних прав. Це своєрідна, логічно вибудована триступенева модель: спочатку особа повинна набути частку у статутному фонді (майні) господарського товариства, в результаті такої дії вона набуває права участі в товаристві, і як наслідок — набуває корпоративних прав (участь в управлінні, право на дивіденди і т. д.). Однак для того, аби набути специфічного права на частку в статутному фонді (майні) товариства, особа спочатку повинна здійснити вклад до статутного фонду. Це зовсім не означає, що такий вклад сам по собі надає право на участь у товаристві. Аби досягти останнього, потрібна воля товариства. У спрощеному вигляді: з одного боку, особа здійснює відчуження певного майна, а з іншого — набуває певних правомочностей, реалізація яких безпосередньо пов’язана з діяльністю товариства. Останні і є у нашому розумінні корпоративними правами. Таким чином, ця позиція кореспондує з міркуваннями О. Кібенко про те, що корпоративні права можуть виникати тільки в учасників господарських організацій [7], тобто в особи, яка внаслідок певних юридичних дій набула статусу повноправного учасника товариства.

Не можна погодитися також з тим, що поняття корпоративних прав, наведене у Законі, є ширшим за змістом від того, що розкрите в Кодексі. Деякі дослідники, зокрема О. Єфімов [8], продовжуючи застосовувати конструкцію права власності на статутний фонд (частку) товариства, вбачають у визначенні корпоративних прав, що міститься в ГК, свідоме обмеження можливого обсягу прав щодо статутного фонду товариства. Прихильники такої точки зору вважають, що в Законі під корпоративними правами розуміється не лише право власності на частку в статутному фонді, але й на весь статутний фонд. Заперечуючи конструкцію права власності, у свою чергу, автор не може погодитися з твердженням про вказані обмеження, адже закріплюючи у ГК положення: «корпоративні права — права особи, частка якої визначається у статутному фонді», законодавець у жодному разі не встановлював заборони до випадків, коли б частка особи визначалася як сто відсотків статутного фонду. Тому такі доводи є невиправданими.

Відповідь на запитання, чи вважаються корпоративні права самостійним об’єктом права власності, прямо залежить від визначення правової природи перших. Зустрічаються доволі різні думки. Корпоративні права подекуди характеризуються як майнові права, іноді — як немайнові. Особливої уваги також заслуговує точка зору про поєднання у корпоративних правах елементів майнового та немайнового характеру (змішані).

Існує думка, що корпоративні права є комплексними за змістом майновими правами, однак, включають не тільки майнові, але і організаційні елементи. До майнових зазвичай відносять право на одержання прибутку, право на одержання частини майна товариства у разі ліквідації. Серед організаційних, ключовим називають право на управління юридичною особою [9]. Невідповідність цього підходу реаліям можна виявити неозброєним оком. Наразі можна вести мову не про правомочність управління юридичною особою, а тільки про гарантовану можливість брати участь в її управлінні. Така позиція випливає з огляду на закріплення у ст. 97 ЦК наступного: «Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом». Особа, якій належать корпоративні права, не може здійснювати управління товариством (оскільки для цього формуються органи спеціальної компетенції), але має можливість брати участь в управлінні товариством (напр.: голосування на загальних зборах, у т. ч. з питань обрання органів управління товариством). Навіть якщо вести мову про те, що особа може бути обрана на загальних зборах як директор (одноосібний виконавчий орган) і такій особі передається значна кількість повноважень з управління товариством, не можна стверджувати що ця особа наділяється управлінськими правомочностями апріорі з моменту набуття корпоративних прав. Корпоративними правами щодо участі в управлінні можуть володіти сто осіб, однак бути уповноваженими на управління юридичною особою може тільки визначена їх кількість. Таким чином, «участь в управлінні» та «правомочність управління» є різнорівневими правомочностями, причому перша з них входить до змісту корпоративних прав, інша — швидше характеризує структуру органів управління юридичної особи. Прихильники точки зору про майновий характер корпоративних прав вважають, що останні є самостійним об’єктом права власності, а звідси — можуть бути предметом різних договорів, зокрема і купівлі-продажу.

Доводи про суто немайновий характер корпоративних прав не мають під собою належного і достатнього обґрунтування. З огляду на те, що ця позиція прямо суперечить визначенням корпоративних прав як у Законі, так і у Кодексі, слід вважати її такою, що не підлягає подальшому розвитку.

На розсуд автора, корпоративні права не являють собою у чистому вигляді різновид майнових чи немайнових прав. Вважаю, аналіз положень ГК та ЦК дозволяє дати чітку відповідь на спірні питання. Звідси, корпоративні права включають правомочності: на участь особи в управлінні товариством (немайнове право); брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину — дивіденди (майнове право); вийти у встановленому порядку з товариства (немайнове право); отримати певну частку прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону (майнове право); здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (майнове право); одержувати інформацію про діяльність товариства (немайнове право), а також інші правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Натомість, право на частку в статутному капіталі не належить до корпоративних прав. Право на частку:

а) передує у часі виникненню корпоративних прав;

б) спричиняє виникнення корпоративних прав;

в) прямо впливає на обсяг корпоративних прав;

г) тримає корпоративні права у постійній залежності від свого «існування». Корпоративні права нівелюються у разі припинення права на частку в статутному капіталі.

Таким чином, на думку автора, корпоративні права не є самостійним об’єктом права власності, прямо залежать від набуття прав на частку в статутному фонді (прав на акції).

корпоративні права мають унікальну правову природу, поєднують у собі елементи майнового і немайнового характеру;

механізм виникнення корпоративних прав — своєрідна, логічно вибудована триступенева модель, яка включає в себе набуття частки у статутному фонді (майні) господарського товариства, набуття права участі в товаристві, і як наслідок — здобуття корпоративних прав (участь в управлінні, право на дивіденди і т. д.);

корпоративні права — права, що виникають безпосередньо за участю особи у товаристві, а не з права на частку в статутному фонді (майні) товариства;

корпоративні права не виражаються у формі цінних паперів чи частини у статутному фонді (майні) товариства і не тотожні їм. Однак набуття прав на цінні папери або прав на частку в статутному фонді є обов’язковою передумовою виникнення корпоративних прав;

корпоративні права не можуть бути самостійним об’єктом права власності, відчужуватися, передаватися іншим суб’єктам. Предметом договору можуть бути акції або права на частку в статутному фонді залежно від організаційно-правової форми господарського товариства.

Розроблення раціональної позиції з обговорюваної проблематики наразі є необхідним. Так, на практиці, подібна невизначеність призводить до неприпустимих ситуацій. Непоодинокими є випадки укладення як договорів купівлі-продажу частки у статутному фонді, так і договорів, за якими відбувається відчуження корпоративних прав.

Вважаємо, що сформована і усталена законодавча практика підлягає перегляду. Безумовно, не можна також вести мову про оцінку і управління корпоративними правами держави чи інших суб’єктів господарювання. Доречно вести дискусію про оцінку та управління часткою держави у тому чи іншому секторі економіки.

В іншому разі — перед прихильниками традиційної моделі трактування корпоративних прав постане до вирішення досить неперспективна дилема загальнодержавного масштабу: як визначати, оцінювати та здійснювати управління корпоративними обов’язками держави.

Література

[1.] Кашанина Т. В. Корпоративное право: Учебник. — М.: Издательская группа НОРМА — ИНФРА-М, 1999. — 815 с.
[2.] Спасибо-Фатєєва І. // Проблеми законності. — Вип. 63.
[3.] Воловик О. Корпоративні права і сімейні відносини // Бізнес. Бухгалтерія. — № 14. — 2005. — С. 94.
[4.] Кібенко О. Корпоративне право України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2001. — С. 12.
[5.] Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2004. — 624 с.
[6.] Вищий арбітражний суд України. Інформаційний Лист № 01-8/98 від 31. 01. 2001 http://www. e-service. com. ua/zakon/l01. shtml
[7.] Кібенко О. Корпоративне право: відповіді на запитання // Мала енциклопедія нотаріуса. — 2005. — № 5. — С. 59.
[8.] Єфімов О. Корпоративні права у новому законодавстві // Бізнес: Зб. систематизованого законодавства. — 2004. — № 3.
[9.] Кравчук В. Застава корпоративних прав // Юридичний радник. — 2005. — № 3.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27. — Ст. 181.

Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40–44. — Ст. 356.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18–22. — Ст. 144.