ЦИВІЛЬНИЙ ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕС. АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО

Узагальнення практики розгляду судами справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю

О. І. Євтушенко
кандидат юридичних наук,
суддя Апеляційного суду м. Києва,
заслужений юрист України

В. А. Шебуєва
суддя Апеляційного суду м. Києва

З 1 вересня 2005 року набрав чинності Цивільний процесуальний кодекс України (далі — ЦПК України). Главою 12 розділу IV ЦПК України було регламентовано розгляд судами справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що стало новелою цивільного судочинства.

Необхідність забезпечення правового захисту інформації і відповідно прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності зумовлена соціально-економічними перетвореннями в Україні та пов’язаним з ними розвитком ринкових відносин. У демократичній правовій державі розкриття банківської таємниці як правомірна правова дія може відбуватися виключно на підставах та в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III. У цьому Законі питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена глава 10.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банком і розголошення якої може завдати матеріальної та моральної шкоди клієнту.

До банківської таємниці, зокрема, належать: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації (ч. 2 ст. 60). Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю (ч. 3 ст. 60).

Водночас зазначені положення не поширюються на узагальнену щодо банків інформацію, яка підлягає опублікуванню. При цьому перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд (ч. 4 ст. 60).

Національний банк України уповноважений видавати нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів (ч. 5 ст. 60).

У ст. 62 Закону визначено порядок розкриття банківської таємниці. Передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності (ч. 1).

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю: повинна бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком (ч. 4) особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Положення ст. 62 Закону як щодо обсягу інформації про банківську таємницю, так і щодо форми вимог про її надання не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації у випадках, передбачених законом (ч. 8).

Зазначеними нормами Закону «Про банки і банківську діяльність» окреслено, що саме є банківською таємницею, визначено — на вимогу кого і з яких підстав вона може бути розкрита, в якому обсязі банк надає інформацію про банківську таємницю та як ця вимога повинна оформлятися.

Дотримання судами норм матеріального права і процесуального права, які регулюють порядок та підстави розкриття інформації, що містить банківську таємницю, є гарантією забезпечення захисту прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності.

Однак при розгляді таких справ виникає багато питань і дуже відрізняється практика розгляду таких справ судами, що і обумовило проведення їх аналізу з урахуванням діючих норм цивільно-процесуального законодавства. Зокрема, Апеляційним судом м. Києва проведений аналіз судової практики справ за заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Якщо проаналізувати розглянуті судами справи за суб’єктами звернення, вбачається що найбільш питому вагу в них займають заяви державних податкових органів справи, що становить 97% від загальної кількості. Із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, до суду також зверталися виконавчі дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; фізичні особи, банківські установи; управління Пенсійного фонду. Кількість таких звернень становила — 3%.

Правила підсудності справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб визначені у ст. 287 ЦПК України. Відповідно до вказаної норми процесуального закону заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, установлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

Виходячи зі змісту ст. 287 ЦПК України, підсудність справ про розкриття банківської таємниці визначається місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу, та який є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, наділений юридичною заінтересованістю, що визначає його правовий статус при розгляді й вирішенні цивільної справи.

Таке законодавче визначення підсудності обумовлено тим, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» збереження банківської таємниці покладено саме на банк. Зокрема, гарантування банком таємниці банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта передбачено ст. 1076 ЦК України.

Аналіз матеріалів узагальнення дає можливість зробити висновок, що не у всіх випадках суди розглядали справи про розкриття банківської таємниці з дотриманням правил підсудності для такої категорії справ.

Численними є випадки прийняття та розгляду судами заяв про розкриття банківської таємниці за місцезнаходженням філіалу банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Визначення термінів «банк» та «філія банку» міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». За вказаною нормою банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Цивільна процесуальна правоздатність, яка передбачає можливість особи стати суб’єктом процесуальних правовідносин, персоніфікованим носієм прав і обов’язків, передбачених законом для даного суб’єкта і даних правовідносин, визначена у ст. 28 ЦПК України. Згідно з указаною нормою здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, у третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Оскільки філія не є юридичною особою, вона не має цивільної процесуальної правоздатності. Відповідно до змісту ст. 95 ЦК України філія не може представляти інтереси банку, оскільки таким правом на підставі виданої довіреності наділений лише її керівник. При визначенні підсудності справ про розкриття банківської таємниці слід виходити з місцезнаходження банку, який має статус юридичної особи. Подана за місцезнаходженням філії заява про розкриття банківської таємниці підлягає поверненню на підставі п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України.

Матеріали узагальнення свідчать, що суди не лише помилково приймали до розгляду заяви про розкриття банківської таємниці за місцезнаходженням філії банку, але виносили ухвали про передачу справи на розгляд іншому суду також за місцезнаходженням філії банку.

Так, суддею Дарницького районного суду м. Києва 16 серпня 2007 року одноособово була винесена ухвала про передачу на розгляд Печерському районному суду м. Києва заяви ДПІ про розкриття Київською філією банку «З» банківської таємниці щодо ТОВ «Н». Підставою передачі справи на розгляд іншому суду було зазначене те, що у попередньому судовому засіданні встановлене місцезнаходження філії банку на вул. Червоноармійській, яка за територіальним поділом належить до Печерського району м. Києва.

Мали місце непоодинокі випадки безпідставного повернення за непідсудністю заяв про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Так, 24 травня 2007 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Спеціалізованій державний податковій інспекції по роботі з великими платниками податків м. Дніпропетровська була повернута заява про розкриття АКБ «Т» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо приватного підприємства «М». У мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що заявнику слід звертатись до філії АКБ «Т» у м. Дніпропетровську, яка здійснює обслуговування приватного підприємства, та вважав безпідставним подання заяви до юридичної особи — АКБ «Т».

При вирішенні питання про прийняття заяв про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 288 ЦПК України.

Аналіз матеріалів узагальнення дає можливість зробити висновок, що судами вказані вимоги процесуального закону, як правило, дотримувались.

Разом з тим виявлено випадки неналежної перевірки суддями при прийнятті заяв додержання вимог ст. 119 ЦПК України щодо сплати заявниками витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Так, у справах Дніпровського та Оболонського, Святошинського, Дарницького, Подільського та інших районних судів м. Києва відсутні документи про сплату заявниками витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Виявлено, що суди допускали помилки при вирішенні питання про відкриття провадження та призначення справи до розгляду.

Слід звернути увагу на те, що справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглядаються судами за правилами непозовного (окремого) провадження, загальною ознакою якого є відсутність спору про право.

Згідно з ч. 3 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, установлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Ці положення закону не завжди враховувались судами, про що свідчать факти призначення розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у попереднє судове засідання.

Так, ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 5 лютого 2007 року було відкрито провадження у справі за заявою Державної податкової адміністрації у м. Києві, зацікавлені особи: ТОВ «А», Акціонерний банк «Д», про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Цією ж ухвалою суддя призначив попереднє судове засідання. Після проведення попереднього судового засідання справу було призначено до розгляду.

Відповідно до ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання проводиться судом з метою з’ясування можливості врегулювання до судового розгляду спору. Розгляд судами справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб виключає наявність спору про право, а тому призначення попереднього судового засідання по вказаній категорії справ є безпідставним.

Необхідно звернути увагу на те, що на підставі вимог ч. 1 ст. 289 ЦПК України справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви.

Проте у процесі узагальнення виявлено, що у переважній більшості — 81 % справи цієї категорії були розглянуті з порушенням п’ятиденного строку. Наявні в матеріалах справи дані про дати надходження заяв до суду свідчать про те, що заяви про розкриття банківської таємниці передавались суддям канцелярією іноді через два-три дні після реєстрації, що є свідченням неналежної організації роботи суду. Разом з тим свідоме порушення строків розгляду справ про розкриття банківської таємниці мало місце і з боку суддів.

Так, ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2007 року було відкрито провадження у справі за заявою Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції, зацікавлені особи: ВАТ «Б», банк ВАТ «У», про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Як вбачається з матеріалів справи, заява Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції надійшла до суду 12 липня 2007 року. Справа призначена до розгляду в судове засідання на 25 липня 2007 року.

За даними узагальнення третина справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглянута у відкритому судовому засіданні.

Так, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року було відкрито провадження у справі за заявою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, зацікавлені особи: ТОВ «Укр.», філія «РЦ» ЗАТ КБ, про розкриття банківської таємниці. Цією ж ухвалою справа призначена до розгляду на 22 травня 2007 року у відкритому судовому засіданні. При винесенні вказаної ухвали суд не лише допустив порушення визначеного у ч. 1 ст. 289 ЦПК України строку розгляду справи, але й вимог процесуального закону щодо закритого розгляду справи даної категорії.

Матеріали узагальнення свідчать, що в деяких випадках на порушення вимог 122 ЦПК України при відкритті провадження за заявами про розкриття банківської таємниці та призначенні справи до розгляду суддями не постановлювалися відповідні ухвали.

За статтею 289 ЦПК України повідомлення про місце і час розгляду справи суд має направляти заявнику, особі, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку. Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК України у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державної та національної безпеки, повідомлення про місце і час розгляду справи надсилається лише заявнику.

Повідомлення сторін про час і місце судового розгляду справи повинно проводитись відповідно до вимог статей 74–76 ЦПК України. При цьому в матеріалах справи мають бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то учасник судового розгляду не може вважатися повідомленим належним чином.

За правилами ст. 127 ЦПК України, яка регулює загальні положення підготовки справи до судового розгляду, після відкриття провадження по справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі — копія позовної заяви.

З урахуванням зазначених положень цивільного судочинства та з метою захисту охоронюваних законом правових інтересів фізичних та юридичних осіб після відкриття провадження у справі про розкриття банківської таємниці разом з повідомленнями про місце і час розгляду справи суд повинен направляти особам, які беруть участь у справі, копії ухвал про відкриття провадження, а особі, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, і банку — й копії заяви разом з копіями доданих до неї документів.

У переважній більшості справ, які вивчались Апеляційним судом м. Києва, докази належного повідомлення учасників судового розгляду про час і місце розгляду справи відсутні. У деяких матеріалах справи були наявні ненаправлені учасникам судового розгляду копії заяви про розкриття банківської таємниці разом із додатками, що свідчить про порушення судом вимог ст. 127 ЦПК України.

Що саме є банківською таємницею, виключний перелік осіб, яким банк її розкриває, підстави та обсяги розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, визначені у статтях 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

До суб’єктів, які мають право вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, згідно з ч. 1 ст. 62 Закону належать: власник інформації (клієнт банку або його представник), суд, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної податкової служби, державної виконавчої служби, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, Антимонопольний комітет.

Слід звернути увагу на те, що Закон не містить будь-яких обмежень розкриття обсягу інформації, яка містить банківську таємницю, на письмовий запит власника інформації, а також на вимогу й рішення суду. Водночас щодо органів прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ, державної податкової служби, державної виконавчої служби, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу обсяг розкриття такої інформації містить чітко визначені Законом межі.

Так, органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України банком розкривається інформація стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

У межах цивільного судочинства положення вказаного Закону означають, що відповідно до цивільної юрисдикції загальні суди мають право або вимагати (з додержанням встановленої форми і змісту вимоги) при розгляді певних справ позовного провадження (наприклад, про поділ майна подружжя, про спадщину) надання банком інформації щодо юридичної або фізичної особи, що містить банківську таємницю, у необхідному для вирішення справи обсязі, або ухвалити рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи за правилами глави 12 розділу IV ЦПК України.

Вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи визначені у ст. 288 ЦПК України.

У такій заяві має зазначатися: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю; їх місце проживання або місцезнаходження; а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, який обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, яких порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету їх використання.

Виходячи зі змісту п. 4 ст. 288 ЦПК України про обов’язкове зазначення у заяві про ухвалення вказаного рішення положень Закону, які надають відповідні повноваження, вказівок на права та інтереси, які порушено, можна говорити про те, що заявником може бути юридична або фізична особа, яка відповідно до захищених законом її повноважень, прав чи інтересів була правомочна вимагати від банку надання певної інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, але банк ці вимоги проігнорував.

При зверненні до суду фізичних осіб про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, судами встановлювалось, що заява ґрунтується на спорі про корпоративні права, спорі про поділ спільного майна подружжя тощо.

Відповідно до п. 3 ст. 289 ЦПК України в таких випадках суди законно й обґрунтовано залишали заяви без розгляду та роз’яснювали заінтересованим особам право подати позов на загальних підставах.

Слід зазначити, що в практиці районних судів мали місце випадки ухвалення рішень, якими банк зобов’язувався розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, за заявами осіб, які не визначені у ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, до Святошинського районного суду м. Києва звернулась філія «Л. банку у м. Києві» про розкриття ВАТ «І. банк» м. Харкова та філією «Л. банку» у м. Києві інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ЗАТ «В» та ТОВ «В-Х». Необхідність розкриття банківської таємниці заявник обґрунтовував невиконанням судових рішень про стягнення на його користь з ЗАТ «В» та ТОВ «В-Х» заборгованості за кредитним договором та посилався на наявну постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з відсутністю коштів та майна, на яке може бути звернуто стягнення, а також постанову господарського суду про визнання ТОВ «В-Х» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 березня 2007 року заява філії «Л. банку» в м. Києві задоволена частково. Зобов’язано філію «Л. банку» в м. Києві розкрити філії «Л. банку» в м. Києві банківську таємницю щодо ТОВ «В-Х» про наявність коштів у межах 521 762 грн 30 коп. на певному рахунку. В решті вимог відмовлено за непідсудністю.

Цілком очевидні чисельні порушення судом норм матеріального і процесуального права при ухваленні вказаного рішення — справу розглянуто за заявою особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності, допущено порушення вимог ЦПК щодо підсудності, а також прийняте позитивне рішення про розкриття банківської таємниці за заявою особи, яка не наділена правом такої вимоги згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». До того ж цим рішенням суд зобов’язав розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю самого ж заявника.

У іншій справі Деснянським районним судом м. Києва було розглянуто та задоволено шість заяв Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві про розкриття ВАТ «Д. банк» інформації, яка містить банківську таємницю. Підставою для розкриття банківської таємниці заявник зазначав бажання повернути перераховані страхові виплати у зв’язку із смертю їх одержувачів. З урахуванням визначеного у ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську таємницю» переліку осіб, яким розкривається інформація, що містить банківську таємницю, були відсутні підстави для задоволення такої заяви.

Аналіз матеріалів узагальнення виявив, що у судів відсутня єдина практика ухвалення рішень про розкриття банківської таємниці за заявами органів державної податкової служби.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

При вирішенні заяв органів державної податкової служби про розкриття банківської таємниці судам слід враховувати обсяг їх прав, визначених у ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 зазначеного Закону органи державної податкової служби мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі — платники податків).

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) визначені у ст. 11-1 вказаного Закону, а умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок визначені у ст. 11-2 Закону.

Як свідчили матеріали узагальнення, органи державної податкової служби звертались до суду із заявами про розкриття банківської таємниці, посилаючись на проведення планової та позапланової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до державного бюджету суб’єктами господарської діяльності.

Згідно зі ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; 2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; 4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки; 5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; 6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства; 7) стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв’язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків; 8) у разі якщо вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов’язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі якщо стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу; 9) платником подано декларацію з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках — за рішенням суду.

Позапланова перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у зазначеній вище нормі, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва — 10 днів. Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна перевищувати 10 днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 днів. Продовження термінів проведення планової виїзної перевірки можливе лише за рішенням суду на термін не більш як 10 днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва — 5 днів. Продовження термінів проведення позапланової виїзної перевірки можливе лише за рішенням суду на термін не більш як 5 днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва — 2 дні.

Згідно з ч. 1 ст. 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку належним чином виданого направлення на перевірку або копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, установлених частиною першої цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки (ч. 2 ст. 11-2 Закону).

Аналіз матеріалів узагальнення виявив, що в переважній більшості випадків суди безпідставно задовольняли заяви органів державної податкової інспекції про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

У більшості справ, які були вивчені у зв’язку з узагальненням, відсутні дані про наявність рішення керівника відповідного органу державної податкової служби про проведення планової виїзної перевірки платника податку, а також рішення суду про здійснення позапланової перевірки.

При зверненні до суду з заявою про розкриття банківської таємниці деякі державні податкові служби іноді навіть і не згадують про визначені у Законі підстави перевірки.

Так, 26 лютого 2007 року до Голосіївського районного суду м. Києва звернулась Державна податкова інспекція Київської області про розкриття АКБ «Т» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «Т». У заяві зазначалося, що 05. 12. 2006 року до інспекції надійшов запит ДПІ у м. Кіровограді з проханням провести зустрічну перевірку ТОВ «Т» та ТОВ «С». ТОВ «Т» не надало документально обґрунтовані пояснення та за місцем знаходження не перебуває. З метою надання вичерпної відповіді на запит ДПІ у м. Кіровограді виникла потреба в інформації по банківському рахунку товариства. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2007 року заява Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задоволена.

В іншій справі 13 червня 2007 року до Печерського районного суду м. Києва звернулася Хорольська міжрайонна державна податкова інспекція про розкриття банківської таємниці «Р. банк» щодо суб’єкта підприємницької діяльності М. Заявник посилався на те, що у інспекції є достатньо підстав вважати, що нарахування податків та зборів, установлених Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», здійснені М. з порушенням закону. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2007 року заяву Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції було задоволено.

За матеріалами іншої справи 25 вересня 2006 року Алчевська об’єднана державна податкова інспекція Луганської області звернулася до суду з заявою про розкриття АКБ «А» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «П». Заяву було обґрунтовано тим, що товариство не надає Алчевській ОДПІ податкові декларації з IV кварталу 2002 р. Оскільки платник не надає декларації та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням та сплатою податків та зборів, а також з метою встановлення здійснення платником податків операцій, які підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства, заявнику необхідна інформація про обіг коштів на банківських рахунках ТОВ «П». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2007 року заяву Алчевської ОДПІ задоволено.

В останньому прикладі звертає на себе увагу той факт, що справа була розглянута судом в строк понад шість місяців замість 5 днів з моменту надходження заяви, як визначено ч. 1 ст. 289 ЦПК України.

Також слід зазначити, що неподання у встановлений строк податкової декларації або розрахунків, якщо їх подання передбачене законом згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» є підставою для ініціювання органами податкової служби позапланової виїзної перевірки, здійснення якої можливе лише на підставі рішення суду. Наявність такого рішення у зв’язку з розглядом заяви Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області судом не з’ясовувалась.

Судами не враховуються ті обставини, що органи державної податкової служби мають право здійснення перевірки лише в межах термінів, які визначені у рішенні керівника відповідного органу державної податкової служби.

У справах, де були в наявності докази призначення планової виїзної перевірки, у ряді випадків були відсутні дані про належне вручення направлення на перевірку платнику податків.

На практиці мали місце випадки ухвалення судами рішень про розкриття банківської таємниці по закінченню термінів перевірки, а також за відсутністю даних про продовження у встановленому Законом порядку термінів проведення перевірки.

Так, 9 серпня 2007 року до Святошинського районного суду м. Києва звернулась ДПІ у Оболонському районі м. Києва з заявою про розкриття ВАТ КБ «І» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «І». Підставою для розкриття банківської таємниці зазначалася планова документальна перевірка товариства, яка була запланована з 6 березня 2006 року по 31 грудня 2006 року. Незважаючи на закінчення термінів перевірки та відсутність даних про їх продовження, рішенням суду від 9 серпня 2007 року заяву ДПІ в Оболонському районі м. Києва було задоволено.

В іншій справі 12 березня 2007 року до Оболонського районного суду м. Києва звернулась ДПІ у Київському районі м. Донецька з заявою про розкриття ТОВ КБ «Ф» у м. Києві інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «ВКП». Як вбачається з матеріалів справи, термін планової перевірки товариства ДПІ у Київському районі м. Києва був установлений з 10 січня 2007 року по 31 січня 2007 року. Також заявник не надав суду доказів про вручення під розписку платнику податків направлення на перевірку. Порушення термінів проведення перевірки, а також невручення направлення на перевірку платнику податку були залишені поза увагою суду. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2007 року заява ДПІ у Київському районі м. Донецька була задоволена.

У процесі узагальнення виявлені також випадки чисельних звернень органів державної податкової служби з заявами про розкриття банківської таємниці, які обґрунтовані наявністю судового рішення про визнання недійсними установчих документів платника податків. Суди відмовляли у задоволенні таких заяв, оскільки така вимога не ґрунтується на Законі.

Так, 10 липня 2007 року рішенням Печерського районного суду м. Києва було відмовлено у задоволенні заяви ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про розкриття АКБ «С» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «С». Заявник обґрунтовував свою вимогу тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2007 року були визнані недійсними установчі документи ТОВ «С». З метою з’ясування фактичного обігу коштів на рахунку товариства, встановлення кредиторів і дебіторів, які перебували у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «С», ДПІ просила розкрити банківську інформацію про рух коштів, їх відправника та одержувача, призначення платежу (з розшифровкою контрагентів та призначення платежу) за період з 18 грудня 2003 року по 5 червня 2007 року.

Відмова суду у задоволенні заяви ДПІ була законною й обґрунтовано мотивована тим, що заявник не підтвердив наявність письмового рішення керівника відповідного органу державної податкової служби про проведення планової перевірки або рішення суду про дозвіл на проведення позапланової перевірки.

Разом з цим, як засвідчили матеріали узагальнення, у переважній більшості суди задовольняли заяви про розкриття банківської таємниці, де органи державної податкової служби посилались на рішення судів про визнання недійсними установчих документів платників податків.

При вирішенні таких справ суди повинні ретельно перевіряти законність підстав звернення органів державної податкової служби із заявами про розкриття банківської таємниці з метою виключення дій, учинюваних з порушенням чинного законодавства (кримінального процесуального) працівниками податкової міліції, пов’язаних з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Деякі рішення судів про розкриття банківської таємниці є наочним прикладом фактично слідчих дій по виїмці документів, які підтверджують рух коштів по рахунках підприємства із зазначенням контрагентів підприємства, а також усіх бухгалтерсько-фінансових документів, які знаходяться в банківській установі, що обслуговує підприємство.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2007 року була задоволена заява ДПІ Херсонської області про розкриття філією банку ВАТ «Є» інформації, яка містить банківську таємницю щодо ТОВ «А». Зобов’язано філію ВАТ «Є» розкрити для ДПІ Херсонської області інформацію, яка містить банківську таємницю, шляхом надання: інформації щодо клієнта банку ТОВ «А», надавши роздруківку (із зазначенням контрагентів та призначення платежу), про рух та обіг коштів на розрахунковому рахунку ТОВ «А» в філії банку ВАТ «Є»; ксерокопій документів стосовно відкриття розрахункових рахунків та можливих змін повноважень посадових осіб (заява, зразки підпису, установчі документі) ТОВ «А». Звернення до суду ДПІ Херсонської області обґрунтовувала тим, що інформація потрібна для повного та об’єктивного вивчення фінансово-господарської діяльності ТОВ «А», а також з метою знешкодження кримінальних схем мінімізації доходів, що має на меті охорону державних інтересів та національної безпеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2007 року частково задоволена заява Управління податкової міліції ДПА у м. Севастополі про розкриття КРД «Р. банк» інформації, яка містить банківську таємницю щодо ТОВ «Г». Заявник посилався на те, що засновник ТОВ «Г» громадянин Ю., дії якого як керівника товариства можуть мати ознаки шахрайства та порушення чинного законодавства, не з’являється на виклик до Державної податкової служби м. Севастополя, за юридичною адресою ТОВ «Г» не знаходиться, податкова звітність надходить поштою, встановити місцезнаходження бухгалтерської документації для проведення перевірки немає можливості. Просить зобов’язати КРД «Р. банк» розкрити відомості про обсяг та обіг коштів на рахунках ТОВ «Г. Крим» із зазначенням руху коштів, їх відправника і одержувача з призначенням платежу, розшифровкою контрагентів та призначенням платежу, надати копії карток із зразками підписів і відбитками печаток, копії документів із юридичної справи на відкриття розрахункових рахунків, які належать товариству. Суд зобов’язав КРД «Р. банк» надати Управлінню податкової міліції ДПІ у м. Севастополі інформацію, яка містить банківську таємницю по рахунках ТОВ «Г» з дати відкриття рахунків по 12 лютого 2007 року.

Вказане рішення, ухвалене в порядку цивільного судочинства, не може бути визнане законним. Згідно з ч. 15 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» перевірки платників податків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», КПК України, іншими законами України.

В іншій справі рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2007 року задоволена заява Державної податкової адміністрації у Чернівецькій області стосовно приватного підприємства «У» про розкриття Другою Київською філією ВАТ АБ «У. банк» у м. Києві інформації, що містить банківську таємницю. Зобов’язано Другу Київську філію ВАТ АБ «У. банк» розкрити банківську таємницю для структурного підрозділу ДПА в Чернівецькій області — Управлінню податкової міліції ДПА в Чернівецькій області стосовно клієнта ПП «У» у повному обсязі за період з 01. 01. 2004 року по 31. 12. 2006 року, надати інформацію щодо змісту: договорів, розшифрувати рух коштів по рахунках із зазначенням контрагентів, карток із зразками підписів, корінців чекової книжки, будь-яких інших документів, що стосуються його діяльності.

За матеріалами іншої справи рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 серпня 2007 року задоволена заява відділу податкової міліції Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Цим рішенням суд зобов’язав ТОВ «К. банк» м. Києва надати інформацію щодо обсягу та обігу коштів на банківському рахунку ТОВ «УБ» за період з 27. 04. 2005 року по 01. 08. 2007 року включно з зазначенням руху коштів, їх відправника і одержувача, призначенням платежу, а також особу, що підписала банківські документи за період з 27. 04. 2005 року по 01. 08. 2007 року включно.

Вимоги заявників про розкриття банківської таємниці по вищевказаних справах обґрунтовувались оперативно-розшуковими діями податкової міліції, проте у судів не виникло питань щодо відсутності підстав вирішення вказаних заяв у порядку цивільного судочинства за правилами окремого провадження. Як вбачається з матеріалів справ, до заяв про розкриття банківської таємниці в таких випадках ДПІ долучають копії установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, копії пояснень осіб, відібраних оперуповноваженими ВПМ ДПІ, або лише копії судових рішень про визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності.

Статтею 290 ЦПК України визначені обов’язкові дані, які повинні містити рішення суду про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. Зокрема, таке рішення повинно містити: 1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, якщо інформація надається представникові; 2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

У багатьох випадках суди першої інстанції в рішеннях про задоволення заяви про розкриття банківської таємниці не зазначали деяких або всіх обов’язкових реквізитів, визначених у п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 290 ЦПК України.

Так, резолютивна частина рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року за результатами розгляду заяви Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про розкриття ВАТ «А» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «К» викладена таким чином: «Відкрите акціонерне товариство «А» МФО 322302, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, розкрити банківську таємницю стосовно відомостей про обсяг коштів із розшифровкою контрагентів на рахунках, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «К» р/р № 0000, код ЄДРПОУ 00 з моменту його відкриття по теперішній час». Зі змісту вказаного рішення вбачається, що банк повинен розкрити банківську таємницю щодо свого клієнта невизначеному колу осіб.

В іншій справі резолютивна частина рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2007 року за результатами розгляду заяви ДПІ у Оболонському районі м. Києва про розкриття ВАТ КБ «І» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «І» викладена таким чином: «Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство КБ «І» МФО 000, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Корольова, розкрити Державній податковій інспекції у Оболонському районі м. Києва інформацію, яка містить банківську таємницю щодо відомостей про виписку з банківських рахунків руху коштів за період з 22. 05. 2006 року по 31. 12. 2006 року (з указаним ідентифікаційним кодом партнерів, розрахункових рахунків партнерів, та інформацію згідно з яким документом і яке підприємство робило перерахунки, за який товар або послуги) з банківського р/р № 000001».

У даному рішенні відсутні ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи.

Але, якщо зазначення у рішенні не всіх обов’язкових реквізитів, визначених у п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 290 ЦПК України можна пояснити елементарною неуважністю, то неправильне визначення обсягів (меж розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мети її використання (п. 4 ч. 1 ст. 290 ЦПК), свідчить про неправильне застосування судами законів, які визначають підстави та межі повноважень заявників по вказаній категорії справ.

Так, резолютивна частина рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 квітня 2007 року в справі за заявою ДПА у Херсонській області про розкриття банківської таємниці викладена таким чином: «Зобов’язати ВАТ КБ «І» МФО 000000, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Корольова, розкрити Державній податковій адміністрації у Херсонській області (м. Херсон) інформацію, що містить банківську таємницю щодо відомостей про стан рахунку (№ 00000, який належить клієнту Банку — ТОВ «Л» код 0000 (дата відкриття 29. 09. 2006 р.), код валюти 000), із зазначенням назв контрагентів, з розшифровкою платежів у повному обсязі за кожен день на електронних та паперових носіях за період з 29. 08. 2006 року по 05. 03. 2007 року. Зобов’язати ВАТ КБ «І» надати Державній податковій адміністрації у Херсонській області належним чином завірену копію юридичної справи та карток зі зразками підписів, корінців чеків, за якими отримувалась готівка клієнтом банку ТОВ «Л» за період з 29. 08. 2006 року по 05. 03. 2007 року».

Матеріали узагальнення свідчать, що в більшості рішень про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи на порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 290 ЦПК України суди першої інстанції не зазначали мету використання такої інформації її одержувачем.

У результаті проведення узагальнення виявлено, що в судових рішеннях про розкриття банківської таємниці не завжди правильно зазначається порядок оскарження. Згідно з ч. 3 ст. 290 ЦПК України особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. На порушення даного положення процесуального закону в деяких випадках судді зазначали в резолютивній частині, що рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Мали місце випадки порушення вимог ст. 215 ЦПК України щодо зазначення у резолютивній частині рішення строку і порядку набрання ним законної сили та оскарження. Водночас матеріали узагальнення свідчать, що в рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, суди правильно зазначають, що таке рішення відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК України незалежно від оскарження підлягає негайному виконанню.

За результатами узагальнення виявлений випадок неправильного застосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 289 ЦПК України.

Так, в одній із справ було залишено без розгляду заяви ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про розкриття АБ «Н» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ТОВ «І».

Згідно з ч. 3 ст. 289 ЦПК України якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Залишаючи без розгляду заяву ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, Шевченківський районний суд м. Києва в мотивувальній частині ухвали від 31 травня 2007 року послався на відсутність у заявника наказу про проведення позапланової перевірки ТОВ «І», а також на те, що ДПІ не довело суду факту умисного ухилення товариства від надання відповідної документації для проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства. Суд вважав, що заява ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження.

Проте встановлення під час судового розгляду відсутності у заявника підстав та повноважень, визначених законом, вимагати розкриття банківської таємниці згідно з ч. 2 ст. 290 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні такої заяви.

Щодо категорії справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ст. 289 ЦПК України передбачений найкоротший термін розгляду з дня надходження заяви (5 днів), а також можливість розгляду справи у відсутність належним чином повідомленого заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку. У випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, про час і місце розгляду справи повідомляється лише заявник.

Згідно з ч. 3 ст. 290 ЦПК України ухвалене рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. За правилами ст. 222 ЦПК України особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Виходячи з матеріалів узагальнення, копії судових рішень особам, які зазначені у ч. 3 ст. 290 ЦПК України, у більшості випадків рекомендованим листом не направлялись, оскільки в матеріалах справи на підтвердження виконання вимог ч. 3 ст. 290, ст. 222 ЦПК України відсутні відповідні докази. Очевидно, цим і обумовлена незначна кількість оскаржуваних рішень в апеляційному порядку.

1. Типовими помилками судів при розгляді цивільних справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, є неправильне визначення підсудності справ з урахуванням необхідності визначення статусу юридичної особи банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу.

2. Судами недостатньо вивчаються та неоднозначно застосовуються Закон України «Про банки і банківську діяльність», а також закони, які надають відповідні повноваження особам вимагати розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

3. Зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дозволяє зробити висновок про те, що окремі суди не дотримуються вимог ст. 289 ЦПК України щодо строків розгляду справ про розкриття банківської таємниці, а також ст. 290 ЦПК України щодо змісту рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. Помилки, які допускаються судами при вирішенні справ вказаної категорії, спричиняють порушення прав та законних інтересів як учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності, так і осіб, які згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» мають право відповідно до наявних підстав і повноважень, а також у певних межах отримати інформацію, яка містить банківську таємницю.

4. Практика застосування судами законодавства, що регулює порядок розкриття інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, потребує роз’яснення в Постанові Пленуму Верховного Суду України.