Правові підстави визнання службовими об’єктів права інтелектуальної власності

Соловйова Вікторія Валеріївна,
адвокат

За ринкових умов господарювання впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу передусім залежить від створення ефективного правового механізму реалізації гарантованих Конституцією України прав громадян і юридичних осіб на інтелектуальну власність та забезпечення належної правової охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності як їх творців, так і осіб, що інвестують свої кошти в їх створення.

У цьому напрямку за останні роки реформування законодавства про інтелектуальну власність було прийнято ряд спеціальних законів, призначених забезпечити охорону результатів творчої діяльності у різних сферах інтелектуальної діяльності. Серед них Закони України «Про авторське право і суміжні права» [1], «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [2], «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [3], «Про охорону прав на промислові зразки» [4], «Про охорону прав на сорти рослин» [5], «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [6] та інші.

Продовженням створення нової правової системи охорони інтелектуальної власності стало прийняття нового ЦК України [7] та нового ГК України [8], в яких стосовно інтелектуальної власності було передбачено окремі розділи, а саме, книга четверта «Право інтелектуальної власності», гл. 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності», гл. 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» у ЦК України та гл. 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності», гл. 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» у ГК України.

За основу вітчизняного законодавства про інтелектуальну власність було взято закріплений у ст. 41 Конституції України принцип, на якому базується правова система охорони інтелектуальної власності в економічно розвинутих країнах. Згідно із цим принципом за кожним визнано право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої інтелектуальної діяльності. Водночас у вітчизняному законодавстві про інтелектуальну власність законодавцем передбачено випадки, коли право інтелектуальної власності на результати творчої інтелектуальної діяльності виникає не лише у їх творців, а і в інших осіб. Так, у ч. 2 ст. 429 ЦК України закріплене загальне правило, відповідно до якого майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку із виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором. Подібне правило розподілу майнових прав інтелектуальної власності міститься у ч. 2 ст. 430 ЦК України, згідно із яким майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. ^[1]

Можливість набуття прав на результати творчої діяльності автора іншими особами не є рідкісним явищем для правової системи інших країн. Напроти, досвід економічно розвинутих країн у сфері охорони інтелектуальної власності свідчить про те, що визнання прав на результати творчої інтелектуальної діяльності за іншими особами, ніж їх творці, є досить поширеним явищем. Наприклад, в Конституції США передбачається, що права на результати творчої діяльності належать творцям, які мають право вимагати винагороди від впровадження результатів своєї інтелектуальної діяльності. Поряд із цим прямо зазначається, що коли автори при створенні об’єктів права інтелектуальної власності користуються матеріальною підтримкою з боку інших осіб чи держави, які забезпечують поширення товару на ринок, ризикуючи своїм капіталом, за роботодавцем автора чи замовником визнаються права на відповідні результати творчої діяльності автора [9].

Слід зазначити, що і у вітчизняному законодавстві про інтелектуальну власність стосовно більшості видів об’єктів права інтелектуальної власності також передбачаються окремі норми, в яких визначаються випадки, коли права на результати творчої інтелектуальної діяльності творця можуть належати іншим особам.

Загалом різні види об’єктів права інтелектуальної власності, майнові права інтелектуальної власності на які можуть належати іншим особам, а не їх творцеві, можна позначити узагальнюючим поняттям – «службові об’єкти права інтелектуальної власності».

Розглядаючи різні види службових об’єктів права інтелектуальної власності, слід звернути увагу на те, що більшості з них ані норми ЦК України та ГК України, ані норми спеціальних законів, які встановлюють правовий режим охорони відповідних об’єктів права інтелектуальної власності, не містять загального поняття службового об’єкта права інтелектуальної власності. Майже всі види службових об’єктів права інтелектуальної власності визначаються через наведення умов, за яких майнове право на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності визнається за іншою особою, ніж його творець, а саме за роботодавцем творця.

До цього треба додати, що у більшості спеціальних законів, якими встановлюється правовий режим охорони відповідних видів об’єктів права інтелектуальної власності, відсутній єдиний перелік правових підстав визнання за роботодавцем прав на результати творчої інтелектуальної діяльності його працівника. Зокрема, у спеціальних законах про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності містяться різні умови для визнання за роботодавцем права на результати творчої діяльності свого працівника.

Наприклад, за роботодавцем визнається право на одержання патенту на службовий винахід чи корисну модель за наявності хоча б однієї з таких умов: 1) якщо вони були створені працівником у зв’язку із виконанням службових обов’язків; 2) якщо вони були створенні за дорученням роботодавця; 3) якщо вони були створені працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця (ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»).

Право на одержання патенту на промисловий зразок визнається за роботодавцем за наявності однієї з таких умов: 1) промисловий зразок створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків; 2) промисловий зразок створено за доручення роботодавця (ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).

Право на реєстрацію топографії інтегральних мікросхем і всі права, що з цієї реєстрації випливають, визнаються за роботодавцем автора за наявності однієї з таких умов: 1) топографію інтегральної мікросхеми створено у зв’язку із виконанням службових обов’язків; 2) топографію інтегральної мікросхеми створено за спеціальним дорученням роботодавця (ст. 7 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»).

За роботодавцем визнається право на подання заявки на сорт рослин за наявності однієї з таких умов: 1) сорт рослини створено селекціонером у зв’язку із виконанням службових обов’язків; 2) сорт рослини створено за дорученням роботодавця; 3) сорт рослини створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця (ст. 17 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»).

Єдиним видом серед об’єктів права інтелектуальної власної, стосовно якого поняття службового об’єкта розкривається не через закріплення умов, за яких роботодавець отримує права на нього, а шляхом закріплення саме цього поняття об’єкта, є об’єкти авторського права та суміжних прав. Зокрема, до службових об’єктів авторського права та суміжних прав законодавцем віднесено твори, що створюються автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем (ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, можна визначити ряд основних умов, з якими у тому чи іншому спеціальному законі про окремі види права інтелектуальної власності пов’язується виникнення у роботодавця права на результати творчої інтелектуальної діяльності своїх працівників і визнання відповідних об’єктів права інтелектуальної власності службовими. Зокрема, такими основними умовами є:

об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником у зв’язку із виконанням службових обов’язків;

об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником за дорученням роботодавця;

об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця;

об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця;

об’єкт права інтелектуальної власності було створено у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Поєднуючи за юридичним змістом вказані підстави визнання за роботодавцем майнових прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника, можна виділити три основні групи умов визнання об’єктів права інтелектуальної власності службовими:

Утім аналіз положень спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності дає підстави зробити висновок, що не завжди поєднання вказаних умов для визнання за роботодавцем прав на результати творчої діяльності його працівника є безперечним. У спеціальних законах про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності використовуються різні підстави для визнання службовими відповідних видів об’єктів права інтелектуальної власності. Крім цього, у спеціальних законах про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності відсутня термінологічна єдність навіть у формулюванні умов визнання службовими результатів творчої діяльності працівника, подібних за загальним юридичним змістом. Відсутність термінологічної єдності у визначенні умов визнання службовими результатів творчої інтелектуальної діяльності має місце навіть стосовно об’єктів права інтелектуальної власності в межах самих інститутів права інтелектуальної власності (авторського та патентного права). У зв’язку із цим при з’ясуванні юридичного змісту окремих умов визнання службовими об’єктів права інтелектуальної власності у правозастосовній діяльності виникає ряд питань, на які не завжди можна дати однозначну відповідь.

Сьогодні існує необхідність в узгодженні окремих норм, що містяться в спеціальних законах про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності, та у розробленні уніфікованих підстав для визнання службовими різних видів об’єктів права інтелектуальної власності. Вирішення цього завдання не може бути успішним без детального науково-теоретичного аналізу всього комплексу підстав визнання службовими різних об’єктів права інтелектуальної діяльності. Розглянемо такі підстави більш детально.

1. Створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням службових обов’язків як підстава для визнання за роботодавцем майнових прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника.

Розглядаючи цю підставу, зважають на те, що у більшості спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності не вказується, що саме треба розуміти під виконанням службових обов’язків. Зміст цього поняття розкривається лише в одному із спеціальних законів, а саме у Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі». Зокрема, відповідно до ст. 1 цього Закону під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі).

У зв’язку із цим стосовно інших об’єктів права інтелектуальної власності при визначенні юридичного змісту службових обов’язків щодо створення об’єктів права інтелектуальної власності виникають певні ускладнення. Зокрема, постає питання, яким чином повинні закріплюватися такі службові обов’язки? Принаймні можна виділити два можливі підходи стосовно визначення функціональних обов’язків працівників, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення об’єкта права інтелектуальної власності.

Перший підхід полягає у більш вузькому розумінні службових обов’язків, пов’язаних із створенням об’єкта права інтелектуальної власності, що зумовлюють визнання за роботодавцем майнових прав на результати творчої діяльності його працівника. Сутність такого підходу зводиться до того, що у трудовому договорі (контракті) необхідно чітко визначати об’єкт права інтелектуальної власності, створенням якого повинен займатися працівник, а також необхідно визначати обсяг його творчої діяльності, що може привести до створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності.

Утім не можна сказати, що такий підхід може бути прийнятним. Адже у разі, якщо у тексті трудового договору (контракту) буде чітко визначено об’єкт права інтелектуальної власності, над створенням якого повинен працювати робітник, та обсяг його творчої діяльності, що може привести до створення такого об’єкта права інтелектуальної власності, то відносини між роботодавцем і його робітником з приводу створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності залежно від його специфіки вже охоплюватимуться поняттям договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (ст. 892 ЦК України) чи договором підряду на проведення проектних і пошукових робіт (ст. 887 ЦК України) або іншим цивільно-правовим договором, відповідно до якого працівником має бути створено певний об’єкт права інтелектуальної власності.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідні умови міститимуться у тексті єдиного трудового договору (контракту), юридично треба буде розрізняти власне трудові та цивільно-правові зобов’язання, що виникають на підставі такого комплексного договору. Як наслідок цього до відносин між роботодавцем та його працівником у рамках виконання трудових обов’язків необхідно буде застосовувати положення Кодексу законів про працю України, а в межах здійснення працівником діяльності з приводу створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності — положення Цивільного кодексу України про відповідні договори.

Таким чином, у разі прийняття цього підходу трудовий договір (контракт) фактично перестає бути підставою для виникнення зумовлених умовами праці трудових зобов’язань працівника щодо здіснення будь-якої творчої діяльності, що може привести до створення об’єкта права інтелектуальної власності. Очевидно, що внаслідок схилення до такого підходу спростовується не тільки трудовий договір (контракт) як підстава для виникнення у роботодавця прав на результати творчої діяльності його працівника, а й втрачається поняття самого правового інституту службових об’єктів права інтелектуальної власності.

Отже, беручи до уваги вказані недоліки вузького розуміння службових обов’язків, що передбачають здійснення працівником творчої діяльності, яка може привести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, треба більш широко розуміти зміст таких службових обов’язків.

Розглядаючи службові обов’язки працівника, що обумовлені трудовим договором і зобов’язують його до продуктивної творчої праці, яка може привести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, необхідно виходити з того, що в трудовому договорі (контракті) достатньо зазначати лише обсяг трудової діяльності працівника через визначення його посади, фаху тощо. Такий підхід є правильнішим, оскільки службові обов’язки працівника виникають саме на підставі трудового договору і фактично зводяться до виконання працівником трудової функції, обумовленої лише його кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою тощо.

Зокрема, прикладом службових обов’язків, положення яких можуть бути витлумачені як такі, що вказують на безпосередній зв’язок створення об’єкта права інтелектуальної власності із виконанням саме трудових обов’язків, що широко застосовуються на практиці, можна визначити такі: «впровадження нової техніки», «організація виробничо-господарської діяльності з досягненням високих техніко-економічних показників виробництва», «організація робіт з циклу розробка-виробництво» тощо. Як правило, такі види творчої інтелектуальної діяльності наводяться у відповідних класифікаторах окремих видів науково-дослідної та дослідно-пошукової діяльності.

Отже при вирішені питання, чи було створено об’єкт права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням трудових обов’язків, необхідно виходити з того, що обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових інструкціях чи інших локальних документах підприємства (закладу та установи, де працює працівник), що передбачають відповідні умови праці в науково-дослідній, експериментальній чи виробничій сфері, крім тих, які не зв’язані з творчою інтелектуальною діяльністю, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності. Зокрема, до віддалених від творчої діяльності можна віднести такі сфери, як фінансово-економічна, маркетингова, діяльність юристів та допоміжно-господарська, в якій функціонують співробітники режимних та кадрових підрозділів, прибиральниці, двірники тощо. Так, наприклад, директор підприємства чи його заступник з науково-дослідної чи фінансово-господарської діяльності або завідуючий науково-дослідним відділом. Коло обов’язків цих осіб є достатньо широким, проте, вони займаються виключно управлінням, а тому не здійснюють безпосередньо творчої діяльності, в результаті якої може бути створено об’єкт права інтелектуальної власності.

Отже, поняття службових обов’язків, у зв’язку із виконанням яких працівником може бути створено об’єкт права інтелектуальної власності, майнові права на який належатимуть і роботодавцеві, є досить широким правовим поняттям.

Тому поняття «службових обов’язків, при виконанні яких працівником може бути створено об’єкт права інтелектуальної власності», не може бути визначено на рівні його закріплення у законодавстві. При встановленні факту, чи було працівником створено об’єкт права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням службових обов’язків, необхідно в кожному конкретному випадку виходити із обсягу творчої діяльності та трудової функції такого працівника з урахуванням специфіки і умов праці на підприємстві (в установі, закладі), де він працює.

Водночас слід звернути увагу і на те, що сам термін «службові обов’язки» невідомий чинному законодавству про працю, в ньому вживаються тільки терміни «права і обов’язки», «умови праці» та «робоче місце» тощо. Дещо схожий термін «трудові обов’язки» передбачено лише у проекті Трудового кодексу України. А саме встановлений трудовим договором обсяг робіт, завдань, повноважень визначеної якості та відповідальності, який має виконати працівник або група працівників відповідної професійної кваліфікації у встановлений термін робочого часу та визначених організаційно-технічних умовах.

Таким чином, беручи до уваги, що у спеціальних законах про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності не міститься визначення терміну «службові обов’язки», а його зміст розкривається через таку правову категорію, як «трудові обов’язки», цілком послідовним вбачається висновок про недоцільність вживання цього терміну і у спеціальних законах, якими встановлюється правова охорона окремих видів об’єктів права інтелектуальної власності.

Враховують і те, що створення об’єкта права інтелектуальної власності не завжди може розцінюватися як прямий обов’язок працівника. Деяким сферам інтелектуальної діяльності притаманна ймовірність отримання бажаних результатів від творчої діяльності. Зокрема, іноді результати творчої діяльності працівника можуть не відповідати умовам, що закріплені у законодавстві про окремі об’єкти права інтелектуальної власності, за наявності яких результатам такої творчої діяльності надається правова охорона. Вирішення питання, чи отримані працівником результати творчої діяльності відповідатимуть вимогам, дотримання яких є необхідним для визнання за ними статусу об’єкта права інтелектуальної власності і надання відповідної правової охорони, не завжди залежить від самого працівника. Наприклад, у сфері винахідництва отриманий працівником «винахід» повинен пройти експертне дослідження, за результатами якого його може бути визнано таким та видано відповідний правоохоронний документ (патент), що вже не залежить від його творця. Тому відносно окремих сфер творчої, інтелектуальної діяльності можна говорити, що трудові обов’язки зобов’язують працівника тільки до продуктивної творчої діяльності, внаслідок якої може бути створено лише певний об’єкт права інтелектуальної власності.

Тільки у виняткових випадках можна говорити про «вільну творчу діяльність», до якої працівники зобов’язуються укладеним трудовим договором. Зокрема, про широке тлумачення трудового обов’язку до продуктивної творчої праці можна вести мову лише стосовно створення об’єктів права інтелектуальної власності у сфері авторського та суміжних прав. Наприклад, до таких випадків можна віднести трудову діяльність журналістів, акторів (театру, кіно тощо), співаків, музикантів, програмістів, наукових співробітників тощо [10; с. 300–301]. ^[2]

Отже, підсумовуючи наведені факти, можна зробити висновок, що розглядаючи підстави для визнання за роботодавцем майнових прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника, правильніше говорити про створення об’єктів права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням трудових обов’язків за трудовим договором (контрактом). Трудові обов’язки, внаслідок виконання яких працівником може бути створено об’єкт права інтелектуальної власності, можуть міститися у трудовому договорі (контракті), посадових інструкціях та інших документах, в яких закріплюються функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі).

2. Наступною умовою визнання за роботодавцем майнових прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника, яка потребує особливої уваги, є створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за дорученням роботодавця.

Розглядаючи вказану підставу, слід зазначити, що з приводу визначення кола трудових обов’язків працівника в юридичній літературі іноді висловлюється точка зору, що трудові обов’язки можуть встановлюватися розпорядженнями представника адміністрації у процесі праці [11; с. 33]. ^[3] З такою позицією деякою мірою не можна не погодитися. Адже роботодавець не позбавлений права приймати певні рішення, спрямовані на забезпечення належних умов праці та виконання інших його обов’язків, покладених на нього законодавством про працю, за умови відповідності таких рішень вимогам законодавства про працю.

Утім вирішення питання, чи може роботодавець давати робітникові окреме доручення на створення певного об’єкта права інтелектуальної власності та чи буде таке доручення підставою для визнання за ним майнових прав на результати творчої діяльності, отримані працівником у результаті його виконання, потребує з’ясування певних обставин.

Зокрема, відповідь на це питання є очевидною, якщо виконання таких доручень роботодавця охоплюється трудовими обов’язками працівника, встановленими в трудовому договорі та у відповідних локальних інструкціях, в яких визначаються вимоги щодо обсягу трудової діяльності працівника відповідно до його професії та конкретної займаної посади. У цьому разі обов’язок виконання таких доручень роботодавця буде охоплюватися трудовими обов’язками працівника. За таких обставин виконання відповідних доручень роботодавця має розцінюватися як виконання обов’язків за трудовим договором, а за роботодавцем повинні визнаватися права на результати творчої діяльності такого працівника, оскільки вони отримуються ним саме у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором.

Зовсім по-іншому повинне вирішуватися питання у разі, коли відповідні доручення роботодавця виходитимуть за межі обов’язків працівника за трудовим договором. При вирішенні цього питання необхідно враховувати те, що трудові відносини між роботодавцем і працівником врегульовуються виключно угодою між ними – трудовим договором (контрактом), на підставі якого працівник саме і реалізує свою здатність до продуктивної і творчої праці. Тому доручення роботодавця, видане працівникові поза межами його трудових обов’язків за трудовим договором, не можуть бути правомірними, а тому не можуть розглядатися як підстава для визнання за роботодавцем прав на результати творчої діяльності його працівника.

Такий висновок прямо підтверджується і нормами законодавства про працю. Так, відповідно до ст. 19 Кодексу законів про працю України внаслідок укладення трудового договору працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а відповідно роботодавець (власник підприємства, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. При цьому згідно із ст. 29 цього Закону на роботодавця покладається обов’язок до початку роботи роз’яснити працівникові його права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами тощо. Водночас відповідно до ст. 31 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган позбавлений права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Зі змісту зазначених норм законодавства про працю вбачається, що трудовий обов’язок здійснювати творчу діяльність, яка може привести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, обумовлений виключно трудовими обов’язками працівника згідно із займаною ним посадою. У зв’язку із цим працівник не може бути зобов’язаний здійснювати творчу діяльність за окремим дорученням роботодавця поза межами трудового договору (контракту), укладеного з роботодавцем.

Таким чином, доручення роботодавця може зобов’язувати працівника здійснювати діяльність, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення обумовлене трудовими обов’язками за трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і його працівником. У такому випадку виконання працівником відповідного доручення роботодавця буде охоплюватися виконанням власних трудових обов’язків за трудовим договором (контрактом).

Якщо ж відповідне доручення видається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим і за роботодавцем не може визнаватися право на такий об’єкт. У такому випадку відносини з приводу створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності за окремим дорученням роботодавця, виданого поза межами трудових обов’язків працівника, повинні врегульовуватися між ними окремим цивільно-правовим договором.

Розглядаючи питання про створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням трудових обов’язків за трудовим договором (контрактом), окремо слід звернути увагу і на зв’язок творчої трудової діяльності з особистою творчою діяльністю працівника у вільний від роботи час.

Актуальність цього питання зумовлена тим, що досить часто при встановленні підстав для визнання за результатами творчої діяльності працівника статусу службових постає проблема, яким чином треба тлумачити визначення «створення об’єкта права інтелектуальної власності» з огляду не те, що створення будь-якого об’єкта права інтелектуальної власності є тривалим процесом, що продовжується від початку творчого пошуку до отримання остаточного результату. При цьому така творча діяльність працівника не може обмежуватися робочим часом і може відбуватися у вільний від роботи час. Наприклад, з метою визначення недоліків у робочий час інженером було проведено випробування роботи приладу. Проте «винахідницька ідея», як істотно удосконалити випробуваний прилад, виникла у інженера після закінчення трудового дня, коли він вже був удома. Крім цього інженер, що проводив випробування такого приладу, не був його розробником та його удосконалення не входило до кола його трудових обов’язків, проте було зроблене у зв’язку із виконанням трудової функції.

Таким чином, з огляду на наведений приклад постає питання, чи можна вважати службовим об’єкт права інтелектуальної власності, який було створено працівником поза робочим місцем та не в робочий час, іншими словами, за власною ініціативою.

Вирішення цього питання пов’язане із з’ясуванням обставин наявності крім трудових відносин між роботодавцем і працівником інших умов, за яких за роботодавцем також можуть визнаватися майнові права інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника.

3. Умовою визнання за роботодавцем майнових прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності його працівника є створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

Розглядаючи цю умову, враховують те, що інтелектуальна творча розумова діяльність не може обмежуватися конкретним проміжком робочого часу чи конкретним місцем знаходження працівника. У зв’язку із цим для визнання службовим об’єкта права інтелектуальної власності, створеного працівником, не є принциповим питання його відсутності на роботі у зв’язку з вихідним днем, відпочинком, тимчасовою непрацездатністю, відпусткою, підвищенням кваліфікації тощо. Основною підставою для визнання за результатами творчої діяльності працівника статусу службового передусім є наявність належним чином оформлених трудових правовідносин між працівником та його роботодавцем, а також трудовий обов’язок виконувати відповідну роботу.

Якщо об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків після припинення трудових відносини з роботодавцем або у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи було такий об’єкт права інтелектуальної власності створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця. Адже у такому випадку за роботодавцем визнається право на створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності на підставі прямого застереження закону [12, с. 31–35]. ^[4]

Поряд із цим слід зазначити, що за загальним змістом положень спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності, які стосуються службових об’єктів права інтелектуальної власності, вказана підстава для визнання прав на службовий об’єкт права інтелектуальної власності розглядається невід’ємно від виконання обов’язків за трудовим договором. Зокрема, положення спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності, в яких дається визначення службових об’єктів права інтелектуальної власності, за використовуваними термінами щодо позначення осіб, яким адресовані відповідні норми, стосуються виключно відносин, сторонами яких є роботодавець та працівник.

Отже, використання законодавцем у нормах, що стосуються службових об’єктів права інтелектуальної власності, саме термінів «роботодавець» та «працівник» дозволяє зробити висновок, що використання працівником досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця є підставою визнання за роботодавцем прав на результати творчої діяльності працівника незалежно від того, чи були припинені між ними трудові відносини на час створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності.

У зв’язку із цим необхідно враховувати, що використання досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця є умовою визнання за ним майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, створений працівником, тільки у разі, якщо такий працівник перебуває або перебував з таким роботодавцем у трудових відносинах.

У разі відсутності трудових відносин (мається на увазі, що творець ніколи не перебував з роботодавцем в трудових відносинах) між творцем та відповідним роботодавцем питання про право останнього повинне вирішуватися на підставі норм Цивільного кодексу України з урахуванням правової природи відносин між особою, що вимагає визнання за нею майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності та його творцем.

Отже, у разі створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця за останнім визнаються майнові права на відповідний об’єкт незалежно від того, чи входило створення такого об’єкта в коло трудових обов’язків працівника, та чи були припинені трудові відносини із працівником [13, с. 17–22]. ^[5]

Таким чином, створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця є достатньою підставою для визнання за роботодавцем прав на такий об’єкт, навіть якщо створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності не входило в коло трудових обов’язків його працівника.

Разом із цим необхідно звернути увагу на те, що в деяких випадках, у разі застосування вказаної підстави для визнання за роботодавцем прав на результати творчої діяльності його працівника, може виникати ряд питань, відповідь на які не можна знайти у відповідних нормах спеціальних законів про окремі види службових об’єктів права інтелектуальної власності.

Такі питання, як правило, виникають у разі створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності після припинення трудових відносини з роботодавцем, якщо використання досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця істотно не вплинуло на створення такого об’єкта. Зокрема, таке питання є цілком закономірним з огляду на те, що між моментом припинення трудових відносин і створенням об’єкта права інтелектуальної власності може минути багато часу. Проте в умовах науково-технічного прогресу навіть за незначний час може відбутися багато змін у шляхах вирішення проблем, над якими велася робота працівником. За цей час працівник може професійно зрости, а виробничі знання, що були ним набуті під час трудових відносин із роботодавцем, істотно збільшитися. Зрозуміло, що за таких обставин неможливо встановити, чи суттєво вплинуло використання досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, отриманих працівником під час перебування у трудових відносинах, на створення ним об’єкта права інтелектуальної власності.

Можливо, найбільш прийнятним варіантом вирішення цієї проблеми є встановлення у законодавстві певного терміну, протягом якого вже після фактичного припинення трудових відносин за роботодавцем можуть визнаватися права на об’єкт права інтелектуальної власності, створений працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця [14, с. 46]. ^[6]

Розглядаючи підставу визнання за роботодавцем майнових прав на службові об’єкти права інтелектуальної власності, створені його працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця, окремо слід звернути увагу і на зміст таких термінів, як «створення працівником з використанням обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця», які у спеціальних законах використовуються у різному складі поряд із терміном «використання досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця».

Зі змісту положень спеціальних законів про інтелектуальну власність, в яких йдеться про підстави визнання об’єктів права інтелектуальної власності службовими, можна зробити висновок, що словосполучення «використання досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця» та «використання обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця» поєднуються і утворюють єдину умову для визнання за роботодавцем прав на результати творчої діяльності його працівника.

З огляду на те, що забезпечення працівника обладнанням, матеріальними засобами та фінансуванням зумовлене обов’язком роботодавця за трудовим договором створити належні умови праці, такий підхід законодавця не викликає жодних зауважень.

Утім певні проблемні питання виникають у разі, коли працівник для створення об’єкта права інтелектуальної власності застосовує досвід, виробничі знання та секрети виробництва роботодавця, але з використанням обладнання, матеріальних та фінансових засобів інших осіб чи власних. Адже зі змісту відповідних норм спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності для визнання за результатами творчої діяльності працівника статусу службових використання обладнання, матеріальних та фінансових засобів є необхідної умовою.

За таких обставин, якщо працівник доведе, що об’єкт права інтелектуальної власності було створено з використанням обладнання, матеріальних та фінансових засобів інших осіб чи власних, роботодавець фактично буде позбавлений будь-яких прав на такий об’єкт, навіть якщо його було створено працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця. Таке не може бути прийнятним, оскільки суперечить основним принципам інституту службових об’єктів права інтелектуальної власності.

Окремо слід звернути увагу і на питання, чи може використання працівником обладнання, матеріальних та фінансових засобів роботодавця розглядатися самостійною підставою для визнання за останнім майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, створений працівником. Відповідь на це питання є очевидною у разі, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем. Якщо ж відповідний об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків за трудовим договором, він, безумовно, є службовим.

Якщо створення відповідного об’єкта права інтелектуальної власності не входило в коло трудових обов’язків працівника, проте його було створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних та фінансових засобів роботодавця, останній має право на такий об’єкт. Адже зі змісту спеціальних законів про окремі види об’єктів права інтелектуальної власності вбачається, що при наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем вказана умова є достатньою підставою для визнання за роботодавцем прав на будь-які результати творчої діяльності працівника, навіть якщо отримання таких результатів не входило в коло трудових обов’язків працівника.

Водночас якщо при створенні об’єкта права інтелектуальної власності працівник використовував лише обладнання, матеріальні та фінансові засоби роботодавця, останній фактично не може мати права на відповідні результати творчої діяльності його працівника, якщо вони не були обумовлені його трудовими обов’язками. За таких обставин працівник фактично має змогу недобросовісно користуватися матеріальною базою роботодавця для власної творчої діяльності.

Таким чином, формулювання у законодавстві такої підстави для визнання службовими об’єктів права інтелектуальної власності, як «створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця», є не зовсім вдалим. Зокрема, залежність прав роботодавця від «використання працівником обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця» може його позбавити права на створені працівником об’єкти права інтелектуальної власності, навіть якщо їх було створено з використанням досвіду, виробничих знань та секретів виробництва роботодавця.

Можливим шляхом вирішення цієї проблеми є закріплення на рівні законодавства самостійньою підставою визнання об’єкта права інтелектуальної власності службовим — «створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця». У такому разі «використання працівником обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця» також треба закріпити як самостійну підставу для визнання за роботодавцем права на об’єкти права інтелектуальної власності, отримані його працівником.

Такий підхід, з одного боку, цілком відповідає змісту творчої інтелектуальної праці та інституту службових об’єктів права інтелектуальної власності. З іншого боку, розмежування словосполучень «створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця» та «створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням працівником обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця» як самостійних підстав визнання службовими об’єктів права інтелектуальної власності дозволяє виключити випадки недобросовісної поведінки з боку працівника.

Отже, з урахуванням зазначених обставини можна зробити висновок про необхідність закріплення у законодавстві трьох самостійних підстав для визнання об’єктів права інтелектуальної власності службовими, а саме:

1) створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності у зв’язку із виконанням трудових обов’язків відповідно до трудового договору (контакту);

2) створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця;

3) створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням працівником обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

Список використаної літератури

1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792 - ХІІ // ВВР. - 1994. - № 13. – Ст. 64.
2. Про охорону прав на винаходи та корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 3687 – ХІІ // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 32.
3. Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон України від 12 грудня 1994 р. № 3689 - ХІІ // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
4. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688 – ХІІ // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 34.
5. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 4 квітня 1993 р. № 3116 - ХІІ // ВВР. – 1993. - № 21. – Ст. 219.
6. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 жовтня 1997 р. № 621/97 – ВР // ВВР. – 1998. - № 8. – Ст. 28.
7. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. N 435-IV // ВВР. – 2003. – N 40–44. – Ст. 356.
8. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // ВВР. – 2003. – N 18, N 19-20, N 21-22. – Ст. 144.
9. Зарубежный опыт реализации прав государства на результаты интеллектуальной деятельности // http./ www.duma.gov.ru/ csecure/arc3/public/2/1-1.html
10. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права. Понятие. Система. Задачи кодификации: Сборник статей / Исслед. центр частного права. – М.: Статут, 2003. – С. 300–301.
11. Бару М. Виконання зобов’язань за трудовим договором // Право України. – №8. – 1995. – С. 33.
12. Дементьев В. Н. Служебные изобретения в ФРГ// Вопросы изобретательства. – 1992. – № 1-2. – С. 31–35.
13. Финкель Н. К. Правовой режим служебных изобретений в ФРГ// Вопросы изобретательства. – 1972. – № 4. – Ст. 17-22.
14. Андрощук Г.О. Правове регулювання службових винаходів (порівняльний аналіз зарубіжного законодавства і правозастосовної практики) // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей / За ред.Ю. Шемшученка і Ю. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ, 2002. – С. 46.