Поняття правочину в цивільному праві України

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського та екологічного права юридичного факультету Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Прийняття ЦК України 2003 року загалом позитивно позначилося на регулюванні особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Поряд з цим у ЦК України врегульовано відносини щодо нових цивільно-правових інститутів, а набрання ним чинності взагалі позначило новий етап розвитку цивільного законодавства і принесло в цивілістичну науку та сферу правозастосування нову юридичну термінологію.

Власне однією із новел цивільного законодавства України став інститут правочину. Відтак, метою цієї статті є дослідження поняття правочину в цивільному праві України.

Необхідно вказати, що інститут правочину прийшов на зміну інституту угоди, яка регулювалася главою 3 (статті 41–61) ЦК УРСР 1963 р. і главою 3 (статті 26–30) Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31.03.1991 р. [1]. Так, у ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР вказувалось, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Використання терміна «правочин» у Цивільному кодексі України 2003 р. було запропоновано одним із розробників проекту цього закону професором В. В. Луцем. Морфологічний аналіз цього поняття дозволяє визначити його складну двокореневу структуру, що складається з іменника «право» і терміна «чин», що є скороченням дієслів «чинить», «чинити», «вчиняти» тощо. Отже, сутність правочин може розумітися як дія, що спрямована на досягнення юридичних (цивільно-правових) наслідків — юридично значуща дія або ним можна також позначати певний юридичний факт, внаслідок якого виникають цивільні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Відтак, правочин є видом юридичного факту, що спрямований на виникнення, зміну та припинення юридичних прав і обов’язків. При цьому правочин є видом дій,

Актуальні питання цивільного та господарського права здійснення яких залежить від волевиявлення особи, а його зміст складають вольові вчинки особи, що спрямовані, а значить, мають на меті створити, змінити або припинити власне цивільні права та обов’язки його сторін.

Таким чином, із прийняттям ЦК України 2003 р. відбулася зміна термінології шляхом відмови від використання терміна «угода» до вживання терміна «правочин» і позначення ним одного із найважливіших інститутів цивільного права.

Термін «правочин» вживався ще в ЦК УРСР 1922 р., розділ ІV якого називався «Правочин» і у ст. 26 якого передбачалося, що правочинами є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і можуть бути односторонніми і взаємними (договори) [2].

На нашу думку, зміна термінології відбулася тому, що використовуваний у ЦК УРСР термін «угода» не повністю відповідав змісту правового явища (правового інституту), яке ним позначалося. Яскравим прикладом цього може бути аналіз правовідношення щодо прийняття спадщини (ст. 548 ЦК УРСР, ст. 1268 ЦК України), яке за своєю природою є правочином, але переважно передбачає здійснення спадкоємцем дій, що спрямовані на виникнення цивільних прав. Якщо ж позначити прийняття спадщини терміном «угода», який на думку О. В. Дзери [3], за своїм змістом є синонімом слів «домовленість», «договір» тощо, і при цьому враховувати, що угода як договір виникає на основі погодженого волевиявлення декількох осіб, у такому разі без відповіді залишається питання, а хто ж саме і що власне погоджує при прийнятті спадщини. Відтак прийняття спадщини, а з ним й інші односторонні правочини взагалі не охоплюються терміном «угода». Отже, сутність угоди за своїм змістом є поняттям вужчим, ніж поняття «правочин», і співвідноситься з ним як особливе з загальним. Саме тому вельми спірним є його застосування для позначення більш широкого кола правовідносин.

До 01. 01. 2004 р. основним актом цивільного законодавства, до компетенції якого входило регулювання договорів, був ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР

18. 07. 1963 р. і введений в дію з 01. 01. 1964 р. На його внутрішню систему значно вплинули Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, прийняті Верховною Радою СРСР 08. 12. 1961 р. і уведені в дію з 01. 05. 1962 р. Оскільки Цивільний Кодекс УРСР було розроблено у суворій відповідності із загальносоюзними Основами цивільного законодавства, то він повністю сприйняв і відтворив передбачену в них систему договірних інститутів [4]. Відтак, ймовірніше за все, використання терміна «угода» було зумовлено неточним перекладом терміна «сделка», що використовувався і використовується в цивілістичній науці та законодавстві Російської Федерації. Так, згідно зі ст. 153 ЦК РФ, «сделками признаются действия граждан и юридических лиц, направленные на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей».

Незважаючи на подібність понять «правочин» і «сделка», законодавчий підхід до їх визначення, а відповідно і зміст цих сентенцій, все ж є різним. Основна відмінність між ними полягає у розумінні правочину як підстави набуття прав, а угоди — як підстави їх встановлення.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття цивільних прав та обов’язків. При цьому в ЦК УРСР (ч. 1 ст. 41) угодами визнавалися дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення цивільних прав або обов’язків.

У свою чергу законодавець Російської Федерації (ст. 153 ЦК РФ) визначив, що угодами («сделками») визнаються дії, спрямовані на встановлення цивільних прав і обов’язків.

Термін «набуття права» доцільно використовувати у тому випадку, коли воно вже об’єктивно існує, наприклад, в іншому правовідношенні, а правочин спрямований на його перехід від одного учасника цивільних відносин до іншого. Отже, правочини щодо створення, переробки речі, привласнення загальнодоступних дарів природи, переробки літературного або художнього твору тощо перебувають за межами понятійного апарату терміна «набуття». Оскільки набути можна лише вже створене право, а внаслідок створення речі право на неї встановлюється. Тому, на нашу думку, правочин спрямований саме на встановлення цивільних прав і обов’язків.

Важливо підкреслити, що правочин спрямований на встановлення, зміну або припинення саме цивільних прав та обов’язків, які є видом юридичних прав та обов’язків і складають зміст правового відношення. У свою чергу правове відношення є видом суспільних відносин. Таким чином, правочин є не просто дією, а він є саме юридичним актом особи, спрямованим на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Права і обов’язки, що підлягають встановленню, зміні або припиненню, пов’язуються саме з особою, яка здійснює правочин, по-перше, тому що є безпосередній причиннонаслідковий зв’язок між волевиявленням і його наслідком, по-друге, тому, що в силу вольової ознаки покладення обов’язку на третю особу без її згоди не допускається.

На нашу думку, правочин є суто цивільно-правовим терміном, оскільки відповідно до ст. 202 ЦК України перед ним поставлено за мету встановлення, зміну та припинення саме цивільних прав і обов’язків і крім Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та декількох підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію положень зазначених законних актів, він більше не застосовується в законодавстві України.

Однак застосування цього терміна можливе і щодо інших аналогічних правових відносин. Так, відповідно до п. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. При цьому Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання (п. 2 ст. 9 ЦК України). Отже, законодавець все ж допускає застосування норм про правочини до відносин, що виникають у вказаних галузях законодавства.

Відповідно до положень п. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім цього, у п. 7 ст. 179 ГК України вказано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Тобто і до господарських договірних відносин можуть бути застосовані норми ЦК України про правочини.

Конститутивними ознаками правочину, без яких він вважається недійсним і які власне його формують, є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В окремих випадках, коли правочин вчиняється батьками (усиновлювачами), він не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У таких випадках зазначену ознаку необхідно вводити до конститутивних ознак правочину.

Необхідно зазначити, що в п. 4 ст. 203 ЦК України, що встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, вказано, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Виходячи із того, що вказана стаття встановлює вимоги чинності правочину, можна дійти висновку, що у разі якщо сторони здійснять правочин із порушенням п. 4 ст. 203 ЦК України і не нададуть правочину форми, встановленої законом, такий правочин повинен вважатися нечинним. Однак, у ст. 215 ЦК України, що регулює відносини недійсності правочину, вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. У такому разі складається ситуація, за якої правочин, здійснений із порушенням вимоги закону щодо його форми, є нечинним (п. 4 ст. 203 ЦК України), однак є дійсним (п. 1 ст. 215 ЦК України). На нашу думку, зазначена ситуація стала можливою лише через відсутність єдності термінології, що застосовується в ЦК України. Відтак, ст. 215 ЦК України повинна була б регулювати відносини нечинності правочину, а не його недійсності. Оскільки дійсний відповідає російському терміну «действительный» і тлумачиться як такий, що існує насправді, зберігає силу, а правочин, що не створює юридичних наслідків у цивільно-правовій сфері, є саме нечинним, іншими словами, права не чинить і обов’язків не створює.

На підставі зазначеного можна дійти висновку про те, що на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства України поряд із узгодженням національного законодавства, в рамках міжнародних договорів про співпрацю, із законодавством Європейського Союзу, Російської Федерації надзвичайно важливим є також удосконалення юридичної термінології.

Література

1. Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР вiд 26. 06. 1991. — 1991. — № 26. — С. 733.

2. Юровська Г. В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків //Адвокат. — 2004. — № 4. — С. 15–18.

3. Дзера О. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. — 2003. — № 7. — С. 22–26.

4. Бородовський С. О. Укладення, зміна та розірвання договору в цивільному праві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12. 00. 03. — Івано-Франківськ, 2005. — С. 30. № 3 (10), 2008

Дата публікації: 28.10.2008
всього переглядів: 876
сьогодні переглянуто: 0
останній перегляд відбувся: 05.01.09 23:49

Додатково в цьому розділі: