Колізії правозастосування, що виникають при класифікації службовими об’єктів права інтелектуальної власності та набутті роботодавцем і працівником майнових прав інтелектуальної власності на них

В. В. Соловйова
здобувач НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, адвокат

Розглядаючи службові об’єкти права інтелектуальної власності (надалі — службові об’єкти ПІВ), необхідно відзначити, що до прийняття нового ЦК України відносини, які складалися з приводу створення працівником службових об’єктів ПІВ, розподілу виключних немайнових та майнових прав на них між працівником і його роботодавцем та отримання охоронного документа врегульовувалися спеціальними законами про окремі види об’єктів ПІВ.

Більшість із спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ не містять власне поняття «службового» відповідного виду об’єкта ПІВ¹. Однак, у всіх спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ вживається таке поняття, як «об’єкт ПІВ, створений у зв’язку з виконанням службових обов’язків», та наводяться умови, за яких виключні майнові права на створений працівником об’єкт ПІВ можуть належати його роботодавцю. У зв’язку з цим в юридичній літературі об’єкти ПІВ, які створюються працівником роботодавця, традиційно позначаються таким узагальнюючим поняттям, як «службові об’єкти ПІВ» ².

Поняття «службові об’єкти ПІВ» охоплює об’єкти права інтелектуальної власності, які створюються працівником у зв’язку з виконанням трудового договору, а правовий наслідок їх класифікації як «службових» полягає в особливому порядку розподілу виключних майнових прав на них між працівником, який їх створив, та його роботодавцем.

У нормах спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ закладено загальний принцип, згідно з яким право на отримання охоронного документа та виключні майнові права на службовий об’єкт ПІВ визнаються за його роботодавцем. При цьому положення всіх спеціальних законів передбачають вичерпний перелік необхідних умов, за яких створюваний працівником у зв’язку з виконанням трудового договору об’єкт ПІВ може бути класифікований як «службовий» ³.

Закріплення у спеціальних законах щодо окремих видів об’єктів ПІВ переліку умов, необхідних для їх класифікації як «службових», обмежує можливість визнання службовими без винятку всіх об’єктів права інтелектуальної власності, які можуть створюватися працівником унаслідок виконання трудового договору, та дозволяє класифікувати як службові лише ті об’єкти ПІВ, які створюються не просто внаслідок виконання трудового договору, а внаслідок виконання службових обов’язків за трудовим договором чи доручення роботодавця, у результаті виконання яких можуть створюватись об’єкти права інтелектуальної власності, або ті об’єкти, які створюються працівником з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця тощо.

Таким чином, у спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ закладено принцип, який полягає в тому, що «службовими» визнаються створені працівником об’єкти ПІВ не на підставі самого факту його перебування з роботодавцем у трудових відносинах, а тільки у разі наявності встановлених спеціальним законом необхідних умов⁴.

Водночас слід зазначити, що наявність передбачених у спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ необхідних умов для класифікації їх «службовими» не є достатньою для набуття роботодавцем виключних майнових прав на створені його працівником службові об’єкти ПІВ. Майже у всіх спеціальних законах містяться норми, які передбачають ряд додаткових умов, дотримання яких є обов’язковим для набуття роботодавцем виключних майнових прав на службові об’єкти ПІВ.

Майже у всіх спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ, а саме у сфері промислової інтелектуальної власності щодо об’єктів патентного права, містяться окремі норми, які передбачають особливий порядок набуття роботодавцем виключних майнових прав на створені його працівником службові об’єкти ПІВ. Особливий порядок набуття роботодавцем виключних майнових прав на створені його працівником службові об’єкти ПІВ ґрунтується на загальному правилі, сутність якого полягає в тому, що для набуття майнових прав на будь-які результати творчої інтелектуальної діяльності свого працівника (зокрема, на об’єкти ПІВ у сфері патентного права) роботодавець протягом встановленого терміну повинен вчинити ряд передбачених спеціальним законом дій, спрямованих на отримання охоронного документа на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ. Іншими словами, роботодавець повинен реалізувати своє право на закріплення за ним виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ шляхом отримання у встановленому законом порядку відповідного охоронного документа. Поряд з цим спеціальними законами стосовно окремих видів об’єктів ПІВ передбачається також обов’язок роботодавця укласти з працівником, який створив службовий об’єкт ПІВ, письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності об’єкта ПІВ⁵.

Таким чином, можна констатувати, що за нормами спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ урегулювання відносин між роботодавцем та працівником з приводу створення «службових об’єктів ПІВ» та розподілу виключних майнових прав на них здійснюється відповідно до таких загальних принципів:

1. «Службовими об’єктами ПІВ» визнаються створені працівником у зв’язку з виконанням трудового договору об’єкти ПІВ за наявності хоча б однієї із необхідних умов, передбачених спеціальним законом щодо відповідного виду об’єкта ПІВ.

2. Роботодавець набуває виключних майнових прав на створений працівником службовий об’єкт ПІВ тільки за умови вчинення ряду дій, передбачених спеціальним законом щодо відповідного виду об’єкта ПІВ, вчинення яких є необхідним і достатнім для набуття виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ⁶

3. За відсутності умов для визнання службовим створеного працівником об’єкта ПІВ або у разі невчинення роботодавцем дій, передбачених спеціальним законом щодо відповідного виду об’єкта ПІВ, спрямованих на отримання охоронного документа та набуття виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ, право на отримання охоронного документа та всі майнові права за ним визнаються за працівником, який його створив.

Здавалося, послідовним було б збереження зазначених принципів та їх логічне продовження в нормах, що стосуються об’єктів ПІВ, у прийнятому в 2003 році новому ЦК України. Принаймні, послідовним з боку законодавця було б узгодження його норм з нормами спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ відповідно до зазначених вище принципів, хоча б зважаючи на те, що у новому ЦК України міститься багато норм про об’єкти ПІВ, які відсилають до норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ як спеціальних норм у сфері їх правової охорони. У разі ж запровадження у новому ЦК України концептуально інших принципів врегулювання відносин, що складаються з приводу створення та розподілу виключних майнових прав на службові об’єкти ПІВ, послідовним було б приведення відповідних норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ у відповідність до норм нового ЦК України.

На жаль, при розробленні та прийнятті нового ЦК України в його нормах без узгодження з нормами спеціальних законів у сфері правової охорони об’єктів ПІВ було запроваджено дещо інші принципи, ніж ті, за якими традиційно у спеціальних законах здійснювалося правове врегулювання відносин, які виникають з приводу створення та розподілу виключних майнових прав на службові об’єкти ПІВ. При цьому норми спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ так і не були приведені у відповідність до норм нового ЦК України.

Так, у новому ЦК України було передбачено загальну норму (ст. 429), якою запроваджено принцип розподілу прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору⁷. Частиною 2 вказаної норми встановлено, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз змісту ч. 2 ст. 429 ЦК України дозволяє констатувати, що в ній закладено інші принципи, ніж передбачені спеціальними законами про окремі види об’єктів ПІВ, як щодо класифікації «службовими» створених працівником об’єктів ПІВ, так і стосовно набуття роботодавцем та обсягу виключних майнових прав на створені його працівником службові об’єкти ПІВ. При цьому зміст ч. 2 ст. 429 ЦК України не тільки не узгоджений із згадуваними вище принципам, які закладено в нормах спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, а й суперечить їм, і це породжує низку проблемних питань щодо одночасного застосування ст. 429 ЦК України та норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, які стосуються службових об’єктів ПІВ.

Зокрема, неузгодженість ч. 2 ст. 429 ЦК України та норм спеціальних законів, які стосуються «службових об’єктів ПІВ», полягає в такому:

1. Першим, на наш погляд, найбільш незрозумілим та суперечливим є положення ч. 2 ст. 429 ЦК України про те, що майнові права на створений працівником об’єкт ПІВ у зв’язку з виконанням трудового договору належать йому та його роботодавцю «спільно», якщо інше не встановлено договором між ними. Тоді як за нормами спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ сутність «правового інституту службових об’єктів ПІВ» полягає в тому, що саме за роботодавцем визнаються майнові права на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ.

2. Згідно з нормами спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ як «службові» класифікуються не всі об’єкти ПІВ, які створює працівник, а лише ті, що відповідають встановленим законом умовам. Тобто створені працівником об’єкти ПІВ можуть бути класифіковані як «службові» тільки у разі наявності встановлених законом умов. При цьому самого факту перебування у трудових відносинах з роботодавцем не достатньо для їх класифікації «службовими», що відповідно позбавляє роботодавця права вимагати визнання службовими та закріплення за ним майнових прав на всі без обмеження об’єкти ПІВ, створені його працівником.

Однак за змістом ч. 2 ст. 429 ЦК України можна зробити висновок, що в ній закладено принцип, згідно з яким за роботодавцем визнаються виключні майнові права на будь-який об’єкт ПІВ лише на підставі того, що він створюється працівником у зв’язку з виконанням трудового договору. При цьому визнання за роботодавцем виключних майнових прав на створений працівником об’єкт ПІВ не ставиться у залежність від наявності умов, передбачених спеціальними законами про окремі види об’єктів ПІВ, необхідних для класифікації його «службовим».

3. Відповідно до норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ наявність передбачених ними умов, які дозволяють класифікувати створений працівником об’єкт ПІВ як «службовий», є лише необхідним, для того щоб роботодавець у подальшому міг здійснити своє право на закріплення за ним виключних майнових прав на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ, виконавши для цього ряд дій, передбачених спеціальним законом.

Проте, аналізуючи зміст ч. 2 ст. 429 ЦК України, можна дійти висновку, що в ній закладено принцип, згідно з яким роботодавець набуває майнових прав на створені його працівником об’єкти ПІВ лише внаслідок факту їх створення у зв’язку з виконанням трудового договору, а вчиняти які-небудь дії для цього непотрібно. Адже відповідно до цієї норми майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, «належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно», якщо інше не встановлено договором.

Зокрема, цей висновок підтверджується й іншими нормами нового ЦК України, які стосуються окремих видів об’єктів ПІВ, у яких закріплено загальний принцип, згідно з яким виключні майнові права на об’єкт ПІВ належать володільцю охоронного документа, якщо інше не встановлено договором чи законом (ч. 2 ст. 464, ч. 2 ст. 474, ч. 2 ст. 487 ЦК України тощо). Отже, з урахуванням змісту вказаних норм можна зробити висновок, що виключні майнові права на службові об’єкти ПІВ на підставі ч. 2 ст. 429 ЦК України належать спільно роботодавцеві та працівнику незалежно від того, хто з них отримує охоронний документ на них.

Втім, у спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ встановлений інший принцип, згідно з яким роботодавець має переважне право на отримання охоронного документа на себе та одноосібно набуває виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ у разі виконання ним встановлених для цього умов⁸.

Здавалось, як вирішення наведених колізій, що виникають при застосуванні ч. 2 ст. 429 ЦК України та відповідних норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, є застосування ч. 3 ст. 429 ЦК України, яка містить норму, що відсилає до спеціального закону.

Однак ч. 3 ст. 429 ЦК України містить не зовсім чітку норму, яка, відсилаючи до спеціального закону, лише передбачає, що «ним можуть визначатися тільки особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності» на об’єкт ПІВ, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, а не їх набуття, розподілу чи закріплення за роботодавцем та його працівником тощо.

Водночас її застосування не вирішує наведених вище проблем, оскільки закладений у ч. 2 ст. 429 ЦК України принцип розподілу виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ між роботодавцем та його працівником є загальним, якщо інше не передбачене договором між ними, тоді як нормами спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ передбачається зовсім протилежний загальний принцип розподілу виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ, якщо інше не буде передбачено договором між роботодавцем та його працівником.

До цього ж можна додати і те, що ч. 2 ст. 429 ЦК України визначає принцип розподілу виключних майнових прав на об’єкт ПІВ між працівником, який його створив, і його роботодавцем без урахування того, що більшість об’єктів ПІВ (зокрема об’єкти ПІВ у сфері патентного права) набувають правової охорони після отримання відповідного охоронного документа, який є підтвердженням володіння особою, що його отримала, виключними майновими правами інтелектуальної власності. Відповідно ж до норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ (у сфері патентного права) першочергове право на отримання охоронного документа на службовий об’єкт ПІВ визнається за роботодавцем, а не за його працівником.

З цього приводу треба звернути особливу увагу на те, що майже у всіх спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ (а саме у сфері промислової інтелектуальної власності щодо об’єктів ПІВ у сфері патентного права) містяться окремі норми, які передбачають особливий порядок здійснення роботодавцем права на отримання охоронного документа (набуття виключних майнових прав) на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ.

Зокрема, за їх нормами набуття роботодавцем виключних майнових прав на службові об’єкти ПІВ здійснюється відповідно до загального правила, сутність якого полягає в тому, що для набуття майнових прав на будь-які результати творчої інтелектуальної діяльності свого працівника роботодавець протягом встановленого терміну зобов’язаний вчинити ряд передбачених спеціальним законом дій⁹.

Так, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» передбачає, що роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від роботодавця (винахідника) повідомлення подати заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації¹⁰. У цей строк роботодавець також повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

Слід зазначити, що право роботодавця на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) ставиться у залежність від виконання ним зазначених обов’язків. Якщо ж роботодавець не виконає зазначених у ч. 3 цієї статті вимог у встановлений строк, то згідно з ч. 4 вказаної норми право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається тільки переважне право на придбання ліцензії¹¹.

Таким чином, як вбачається з наведеної норми, у разі якщо роботодавець не виконає зазначених вище обов’язків, він втрачає право на отримання охоронного документа на винахід (корисну модель) та не набуває виключних майнових прав на нього, а відповідно працівник отримує право одержати охоронний документ (патент) на службовий винахід (корисну модель) на своє ім’я та набуває виключних майнових прав, які з нього випливають. При цьому слід зазначити, що спеціальним законом не передбачено можливість подання заявки спільно роботодавцем та його працівником, що відповідно не узгоджується з ч. 2 ст. 429 ЦК України.

Дещо схожий порядок набуття роботодавцем виключних майнових прав передбачено ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» на службові сорти рослин. Зокрема, згідно з цією нормою, якщо трудовим договором або договором про створення за замовленням між роботодавцем і селекціонером передбачено право на подання заявки тільки роботодавцем, він повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати заявку на сорт рослин чи передати право на подання заявки іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт рослини як конфіденційну інформацію (комерційну таємницю). У цей же строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди (роялті) відповідно до економічної цінності сорту та іншої його вигоди.

При цьому якщо ж роботодавець, який за договором з працівником мав право на подання заявки на отримання охоронного документа на себе (правонаступник роботодавця), не виконає зазначених у ч. 3 цієї статті вимог у встановлений строк чи не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію більше чотирьох років від дати одержання повідомлення автора сорту рослин, то відповідно до ч. 4 зазначеної норми право на подання заявки і одержання патенту переходить до працівника, який створив сорт рослин, а за роботодавцем залишається тільки переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту рослин.

Треба зазначити, що службові сорти рослин є єдиними об’єктами ПІВ, щодо яких після внесення законодавцем змін до спеціального закону у зв’язку із прийняттям нового ЦК України роботодавця було позбавлено першочергового права на отримання на себе охоронного документа на службовий сорт рослин і запроваджено принцип спільного подання заявки працівником та його роботодавцем на отримання охоронного документа. При цьому право роботодавця на отримання охоронного документа тільки на себе було поставлене у залежність від попереднього укладення відповідного договору з працівником про таке право.

Можна сказати, що внесені до цього спеціального закону зміни певною мірою узгоджуються із ч. 2 ст. 429 ЦК України, яка передбачає загальне правило спільного володіння роботодавцем та працівником майновими правами інтелектуальної власності на службові об’єкти ПІВ, якщо інше не буде передбачене договором між ними.

Однак зміст наведених норм не дозволяє чітко відповісти на запитання: хто саме має право подавати заявку на сорт рослин (роботодавець чи працівник або спільно), якщо роботодавець не виконає свого обов’язку щодо укладення з працівником договору про його винагороду?

Про відповідь на це запитання можна лише здогадуватись, зважаючи на загальне правило ч. 4 вказаної норми спеціального закону, згідно з яким таке право переходитиме до працівника, який створює службовий сорт рослин. Однак з приводу отримання працівником охоронного документу на себе та набуття виключних майнових прав на службовий сорт рослин постає інше питання. Адже згідно з ч. 2 ст. 429 ЦК України роботодавець спільно з працівником володіє правами інтелектуальної власності на службовий сорт рослин незалежно від укладення договору з працівником про його винагороду, тоді як відповідно до зазначених норм спеціального закону роботодавець який втрачає право на отримання охоронного документа на себе, взагалі не набуває виключних майнових прав на службовий сорт рослин.

До цього ж треба додати, що здається позбавленим будь-якої логіки те, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», якщо трудовим договором між роботодавцем і працівником не буде передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить працівникові та роботодавцю спільно, а відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України роботодавець та працівник у будь-якому разі (незалежно від укладення договору про винагороду працівника) спільно володітимуть виключними майновими правами на нього, тоді як відповідно до частин 3, 4 вказаної норми зазначеного спеціального закону роботодавець, якому за договором з працівником було передане право на подання заявки на себе, може взагалі бути позбавленим як права на подання заявки на отримання охоронного документа, так і майнових прав на сорт рослин навіть на умовах спільного володіння ними.

Адже ч. 1 вказаної норми зазначеного спеціального закону передбачено право на подання заявки на отримання охоронного документа на сорт рослин спільно роботодавцем та його працівником незалежно від укладення між ними договору про виплату працівникові винагороди, якщо договором між ними не буде встановлене інше стосовно права на подання заявки. Відповідно ж до частин 3, 4 вказаної норми зазначеного спеціального закону роботодавець, який за договором з працівником мав право на подання заявки на своє ім’я і не виконав вимог щодо подання заявки у встановлений термін або не прийняв рішення про збереження інформації про службовий сорт рослин як конфіденційну (комерційну таємницю) та не уклав з працівником договору про його винагороду, позбавляється права на отримання охоронного документа і таке право переходить до працівника. У такому разі роботодавець позбавляється й виключних майнових прав на службовий сорт рослин, про що свідчить пряме застереження, яке міститься у ч. 4 вказаної норми зазначеного спеціального закону, згідно з яким за роботодавцем визнається тільки право на придбання у працівника невиключної ліцензії на використання сорту рослин¹².

Тому здається зовсім нелогічним передбачення права роботодавця та працівника на спільне подання заявки на отримання охоронного документа на службовий сорт рослин та спільне володіння виключними майновими правами на нього незалежно від укладення між ними договору про виплату працівникові винагороди та позбавлення роботодавця цих прав, якщо він, маючи право на подання заявки на отримання охоронного документа на себе, не укладає з працівником відповідного договору. Адже, фактично значення такого договору полягає в тому, що укладення з працівником договору про його винагороду є підставою для набуття роботодавцем особисто всіх майнових прав на службовий сорт рослин, які без укладення такого договору належатимуть роботодавцеві та працівникові спільно на підставі ч. 2 ст. 429 ЦК України¹³.

Частково схожий порядок набуття роботодавцем виключних майнових прав передбачено ст. 7 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» на службові топографії інтегральних мікросхем. Зокрема, згідно із ч. 1 вказаної норми право на реєстрацію топографії IMC і всі права, що з цієї реєстрації випливають, має роботодавець. При цьому, якщо роботодавець чи його правонаступник протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення автора про створення топографії інтегральної мікросхеми не подасть заявки на її реєстрацію чи не прийме рішення про збереження топографії ІМС як конфіденційної інформації, про що він зобов’язаний повідомити письмово автора, то відповідно до абз. 2 ч. 2 зазначеної норми право на реєстрацію топографії переходить до автора¹⁴.

Поряд з цим слід зазначити, що на відміну від службових винаходів (корисних моделей) та сортів рослин право роботодавця на подання заявки на отримання охоронного документа (набуття майнових прав) на службові топографії інтегральних мікросхем не ставиться у залежність від попереднього укладення з працівником (їх автором) договору про розмір та умови виплати йому авторської винагороди. Згідно з ч. 3 зазначеної норми за працівником лише закріплюється право на винагороду відповідно до економічної цінності топографії та іншої вигоди, яку одержав чи міг би одержати роботодавець чи його правонаступник, у разі коли роботодавець використає своє право на реєстрацію топографії IMC чи на збереження її як конфіденційної інформації (комерційної таємниці) ¹⁵.

Подібне передбачене і ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» стосовно здійснення роботодавцем права на одержання патенту на службовий промисловий зразок. Однак, на відміну від набуття майнових прав на раніше зазначені об’єкти ПІВ, вказана норма достатньою підставою для набуття роботодавцем майнових прав на службовий промисловий зразок визначає тільки подання роботодавцем протягом чотирьох місяців заявки на одержання на нього патенту. При цьому на роботодавця згідно з ч. 1 зазначеної норми хоча і покладено обов’язок укласти з працівником договір, в якому повинні визначатись умови про винагороду автора з урахуванням економічної цінності та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка, однак право на одержання патенту на промисловий зразок (набуття виключних майнових прав) не ставиться у залежність від виконання роботодавцем цього обов’язку. Разом з цим треба зазначити, що стосовно службових промислових зразків не передбачається право роботодавця на збереження промислового зразка як конфіденційної інформації у разі його невикористання.

Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що спеціальні закони про окремі види об’єктів ПІВ (у сфері промислової інтелектуальної власності — у галузі патентного права), передбачають загальний принцип, який полягає в тому, що першочергове право на отримання охоронного документа на службовий об’єкт ПІВ належить роботодавцю, який може його здійснити за умови виконання передбачених спеціальним законом обов’язків. Роботодавець, який отримує охоронний документ, набуває всіх майнових прав на службовий об’єкт ПІВ.

Крім наведених колізій правозастосування ч. 2 ст. 429 ЦК України та норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, виникає ряд питань стосовно службових об’єктів ПІВ щодо яких право роботодавця на отримання охоронного документа ставиться у залежність від попереднього укладення з працівником, який їх створив, договору про його винагороду, зокрема стосовно службових винаходів (корисних моделей) та сортів рослин. Так, до подання заявки на отримання охоронного документа на зазначені об’єкти ПІВ роботодавець повинен укласти з працівником відповідний договір, який буде його зобов’язувати виплатити працівнику винагороду. При цьому, якщо такий договір буде укладено тільки стосовно розміру та умов виплати винагороди, як того вимагає закон, то відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України такий об’єкт ПІВ все одно залишатиметься у спільному володінні роботодавця та його працівника.

З іншого боку, якщо роботодавець не укладе такий договір, то він позбавляється права на отримання охоронного документа і відповідно не набуває виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ. Однак у такому випадку постає питання, як застосовувати ч. 2 ст. 429 ЦК України, яка передбачає спільне володіння роботодавцем та його працівником виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ незалежно від укладення такого договору, у той час як спеціальними законами передбачається право роботодавця (який позбавлений права на подання заявки на отримання охоронного документа на себе) тільки на придбання ліцензії на використання службових винаходів (корисних моделей) та сортів рослин.

Подібні колізії мають місце і стосовно тих службових об’єктів ПІВ, щодо яких здійснення роботодавцем свого права на отримання охоронного документа тільки в подальшому зобов’язує його до укладення з працівником, який його створив, договору про його винагороду, зокрема, такими є службові корисні моделі та топографії ІМС. Так, якщо відповідний договір буде укладено тільки стосовно розміру та умов виплати винагороди, як того вимагає закон, то відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України такий об’єкт ПІВ все одно залишатиметься у спільному володінні роботодавця та його працівника, якщо в такому договорі додатково не буде узгоджено умову про розподіл виключних майнових прав.

Варто звернути увагу і на інше колізійне питання, яке існувало у спеціальних законах щодо окремих видів об’єктів ПІВ ще до прийняття нового ЦК України, а з його прийняттям дедалі ускладнилося. Це стосується тих службових об’єктів ПІВ, щодо яких роботодавцем може бути прийнято рішення про збереження інформації про них як конфіденційної інформації (комерційної таємниці) з виплатою працівникові, який їх створив, відповідної винагороди.

Зокрема, колізійні питання мають місце щодо тих об’єктів ПІВ, стосовно яких збереження роботодавцем про них інформації як комерційної таємниці обмежене певним проміжком часу, після спливу якого роботодавець, який їх не використав (не отримав охоронний документ), втрачає на них право. Наприклад, щодо винаходів (корисних моделей), сортів рослин передбачений чотирирічний термін збереження інформації про них як конфіденційної інформації (комерційної таємниці).

Колізія стосовно вказаних видів службових об’єктів ПІВ полягає в тому, що, з одного боку, роботодавець має право прийняти рішення про збереження інформації про них як конфіденційної інформації (комерційної таємниці), уклавши при цьому з працівником договір про його винагороду. Однак, з другого боку, якщо роботодавець не використає їх протягом встановленого законом терміну та не отримає охоронного документа, то право на його отримання переходить до працівника, навіть якщо йому відповідно до укладеного з роботодавцем договору було виплачено винагороду. Виходить, що у такому разі працівник, отримавши винагороду, ще набуває й виключних майнових прав, а роботодавець, який виплатив працівникові винагороду, таких прав позбавляється взагалі.

Є очевидним, що такий стан правового регулювання суперечить принципу розумності та справедливості. Адже роботодавець працівникові виплачує заробітну плату та винагороду, а набуває лише майнових прав на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ на умовах спільного володіння з ним, який до цього ж, як правило, створюється за рахунок роботодавця, з використанням його матеріальної бази, досвіду, виробничих знань та секретів виробництва тощо.

Водночас треба звернути увагу й на те, що поряд з тим, що норми спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ не узгоджені з ч. 2 ст. 429 ЦК України, вони не мають єдиного принципу, відповідно до якого встановлювалися б однакові умови, дотримання яких є необхідним для набуття роботодавцем виключних майнових прав на створені його працівником службові об’єкти ПІВ.

Зокрема, для набуття виключних прав інтелектуальної власності на службові об’єкти ПІВ роботодавець повинен:

1) щодо службових винаходів (корисних моделей) протягом чотирьох місяців, а стовно службових сортів рослин протягом 60 днів від дати отримання повідомлення від винахідника (автора):

- подати заявку на одержання на них патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про них як конфіденційну інформацію (комерційну таємницю);

- укласти з винахідником (автором) письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі), сорту рослин і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем;

- у разі збереження роботодавцем чи його правонаступником інформації про службовий винахід (корисну модель), сорт рослин як конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) використати протягом чотирьох років від дати прийняття відповідного рішення;

2) щодо службових топографій інтегральних мікросхем та промислового зразка протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення від автора про їх створення:

- подати заявку на реєстрацію і отримання свідоцтва на топографію інтегральної мікросхеми або прийняти рішення про збереження інформації про неї як конфіденційної інформації (комерційної таємниці), а щодо промислового зразка — подати заявку на одержання на нього патенту.

Однак аналіз змісту норм спеціальних законів, у яких викладено зазначені умови, дозволяє зробити висновок про непослідовність законодавця при формулюванні їх положень. Адже не у всіх випадках зрозуміло, з яких міркувань виходив законодавець, встановлюючи для різних видів службових об’єктів ПІВ різні умови, за дотримання яких за роботодавцем визнається право на отримання охоронного документа (набуваються виключні майнові права) на них.

Так, щодо службових винаходів (корисних моделей), топографій ІМС роботодавець повинен подати заявку на одержання на них патенту (чи передати право на його одержання іншій особі) або прийняти рішення про збереження відомостей про них як конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) протягом чотирьох місяців, а щодо службових сортів рослин — протягом 60 днів. Очевидно, встановлення різного терміну зумовлене специфікою цих об’єктів ПІВ. А саме: рослини висаджуються та дозрівають відповідно до пори року, а втрата часу може призвести до перенесення їх використання на рік до наступного сезону тощо. Однак при цьому залишається незрозумілим, як специфіка об’єкта ПІВ впливає та зумовлює встановлення різних інших умов, зокрема:

1) чому право на подання заявки на отримання охоронного документа (набуття виключних майнових прав) на службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин поставлене у залежність від попереднього виконання роботодавцем обов’язку щодо укладення з працівником договору стосовно розміру та умов виплати йому (його правонаступнику) винагороди, а для подання заявки на отримання охоронного документа (набуття виключних майнових прав) на службові топографії інтегральних мікросхем та промислові зразки попереднє виконання роботодавцем цього обов’язку не передбачено? ¹⁷;

2) чому стосовно службових винаходів (корисних моделей), сортів рослин та топографій інтегральних мікросхеми для набуття майнових прав на них передбачено можливість прийняття роботодавцем рішення про збереження інформації про них як конфіденційної інформації (комерційної таємниці), а стосовно промислового зразка такого права не передбачається;

3) чому право на подання заявки на службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин щодо яких роботодавцем прийняте рішення про збереження інформації про них як конфіденційної (комерційної таємниці), зберігається за роботодавцем протягом чотирьох років, а стосовно службових топографій ІМС не передбачається термін, протягом якого за роботодавцем зберігається право на подання заявки на реєстрацію службових топографій ІМС, щодо яких прийняте рішення про збереження інформації про них як конфіденційної (комерційної таємниці)?

Можливо, більш виваженим було б закріплення у законодавстві однакових умов для набуття роботодавцем виключних майнових прав для різних видів службових ОПІВ.

Таким чином, наведені колізії, що виникають при одночасному застосуванні ч. 2 ст. 429 ЦК України та норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, свідчать про відсутність належного правового врегулювання відносин, які виникають між працівником та його роботодавцем з приводу здійснення права на отримання охоронного документа на службові об’єкти ПІВ та набуття ними виключних майнових прав на них.

У зв’язку з цим єдиними правовим засобом їх належного врегулювання є до створення об’єкта ПІВ укладення між роботодавцем та його працівником договору з узгодженням таких умов:

1) про право на отримання охоронного документа та розподіл між ними виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ;

Відсутність у договорі між працівником зазначених умов може призводити до таких наслідків:

1. У разі відсутності в договорі між працівником та його роботодавцем умови про право на отримання охоронного документа та розподіл між ними виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ виключні майнові права на нього будуть належати їм спільно, навіть якщо роботодавець отримає охоронний документ на себе. При цьому роботодавець буде зобов’язаний укласти з працівником договір про його винагороду.

2. У разі відсутності у такому договорі умови про порядок виплати працівникові винагороди, роботодавець може бути взагалі позбавленим права на отримання охоронного документа та права спільного володіння з працівником виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ, якщо в подальшому не буде укладено договору з працівником з відповідною умовою. Зокрема, позбавлення роботодавця відповідних прав має місце стосовно об’єктів ПІВ, щодо яких право на подання заявки зумовлене попереднім укладенням з працівником договору про його винагороду. До таких об’єктів ПІВ належать службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин. При цьому треба мати на увазі те, що у разі неукладення з працівником договору про його винагороду роботодавець позбавляється виключних майнових прав на них навіть на умовах спільного володіння з працівником.

3. При цьому слід зважати на те, що навіть у разі укладення з працівником договору із зазначеними умовами роботодавець може бути позбавленим виключних майнових прав на результати творчої інтелектуальної діяльності свого працівника. Зокрема, це стосується службових об’єктів ПІВ, щодо яких прийнято рішення про збереження інформації про них як комерційної таємниці, стосовно яких законом вставлений чотирирічний термін збереження інформації як комерційної таємниці без їх використання. Зокрема, до таких об’єктів належать службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин¹⁸.

Очевидно, що в більшості випадків колізії, які виникають при застосовуванні ч. 2 ст. 429 ЦК України та норм спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, свідчать про досить невдалу спробу законодавця врегулювати відносини між роботодавцем та працівником, що виникають з приводу службових об’єктів ПІВ. Адже, як видно з наведеного, впровадження принципу спільного володіння виключними майновими правами без врахування того, що впродовж багатьох років спеціальні закони про окремі види об’єктів ПІВ регулювали ці відносини за принципом першочергового права роботодавця на отримання охоронного документа та набуття виключних майнових прав на службові результати творчої інтелектуальної діяльності та права працівника на справедливу винагороду.

При цьому треба зазначити, що запровадження ч. 2 ст. 429 ЦК України принципу спільного володіння роботодавцем та працівником виключними майновими правами на службові об’єкти ПІВ не тільки створило колізії при її одночасному застосуванні поряд із спеціальними законами про окремі види об’єктів ПІВ. Сама конструкція спільного володіння виключними майновими правами залишається досить незрозумілою, адже законодавець не передбачив спеціальних норм, які б визначали чіткий правовий механізм спільного володіння та здійснення особами виключних майнових прав на об’єкти ПІВ, які належать їм спільно.

Може законодавець у такий спосіб прагнув забезпечити інтереси працівника. Однак його інтереси повною мірою забезпечувались правом вимагати від роботодавця справедливої винагороди та можливістю взагалі одноосібно набувати виключних майнових прав на службовий об’єкт ПІВ, якщо роботодавець ним не зацікавився та не вчинив передбачених законом дій, спрямованих на отримання охоронного документа (набуття виключних майнових прав). Можливо, у такому разі краще було б забезпечувати інтереси працівника через встановлення мінімального розміру винагороди, а не створювати ще більше проблем, ніж їх існує.

¹ Поняття службового об’єкта ПІВ наводиться лише стосовно винаходів (корисних моделей), об’єктів авторського права та суміжних прав.

² Андрощук Г. Правовая регламентация служебных изобретений // Юрид. практика. – 2001. – № 23 (181). – 6 июня.

³ Для класифікації кожного виду об’єкта ПІВ як «службового» у спеціальних законах про окремі види об’єктів ПІВ, як правило, передбачається декілька умов, наявність однієї з яких є підставою для класифікації його як «службового».

⁴ При цьому необхідно зазначити, що у спеціальних законах, якими встановлюється правовий режим охорони окремих видів об’єктів права інтелектуальної власності, відсутній єдиний перелік умов, необхідних для визнання їх службовими. Зокрема, стосовно різних видів об’єктів ПІВ містяться різні умови для визнання за роботодавцем майнових прав на результати творчої діяльності свого працівника. Це питання докладніше висвітлено в іншій публікації на цю тематику (див.: Соловйова В. В. Правові підстави визнання службовими об’єктів права інтелектуальної власності // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2006. – № 1 (1). – С. 64–79).

⁵ Більш детально зазначені умови набуття роботодавцем виключних майнових прав на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ буде розглянуто далі за текстом публікації.

⁶ З приводу цього окремо треба звернути увагу на те, що на відміну від об’єктів промислової інтелектуальної власності у сфері патентного права, відносно об’єктів інтелектуальної власності у сфері авторського права набуття роботодавцем майнових прав на службові твори не ставиться у залежність від вчинення роботодавцем яких-небудь дій та укладення з автором договору про авторську винагороду. Можливо, такий підхід законодавця зумовлений особливим характером цих об’єктів, які отримують правову охорону з дня його створення внаслідок самого факту їх створення і не потребують державної реєстрації чи одержання патенту або іншого охоронного документа (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

⁷ Частиною 1 вказаної норми передбачено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

⁸ Інакше кажучи, відповідно до вказаних норм ЦК України, якщо інше не буде встановлено договором з працівником, роботодавець набуває виключних майнових прав (на умовах спільного володіння з працівником) на службовий об’єкт ПІВ на підставі лише факту його створення працівником у зв’язку з виконанням трудового договору. При цьому набуття роботодавцем майнових прав на службові об’єкти ПІВ не ставиться у залежність від того, хто отримує охоронний документ на них. Норми спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ містять принцип, згідно з яким, роботодавець автоматично не набуває майнових прав на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ. При цьому роботодавець взагалі позбавляється права на отримання охоронного документа і не набуває виключних майнових прав на створений його працівником службовий об’єкт ПІВ, якщо не виконає встановлених спеціальним законом обов’язків, виконання яких є необхідними для здійснення права на отримання охоронного документа (набуття виключних майнових прав).

⁹ Слід враховувати, що виконання роботодавцем відповідних обов’язків обумовлюється обов’язком працівника письмово повідомити роботодавця про створення об’єкта ПІВ та передати його разом з матеріалами, що досить ясно і повно відображають його сутність. Цей обов’язок прямо закріплено майже у всіх спеціальних законах про відповідні види об’єктів ПІВ.

¹⁰ Згідно з ч. 5 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника.

¹¹ Водночас слід зазначити, що чинне законодавство у сфері правової охорони об’єктів ПІВ не передбачає чітких правових механізмів здійснення контролю виконання роботодавцем своїх обов’язків, які зумовлюють виникнення в нього права на отримання охоронного документа, зокрема обов’язку щодо укладення договору про виплату працівникові винагороди. Тому часто на практиці відбувається так, що роботодавець отримує охоронний документ на себе, так і не виконавши покладених на нього обов’язків щодо укладення договору про виплату працівникові винагороди. У такому разі працівник не позбавлений права, посилаючись на зазначені вище обставини, у судовому порядку вимагати визнання недійсним охоронного документа на створений ним службовий об’єкт ПІВ, який отримано роботодавцем без виконання своїх обов’язків щодо укладення договору про виплату працівникові винагороди, якщо укладання такого договору є обов’язковим для виникнення в роботодавця права на отримання охоронного документа.

¹² Іншими словами, спеціальний закон передбачає загальний принцип спільного подання заявки роботодавцем і працівником, наслідком чого є спільне володіння виключними майновими правами на службовий сорт рослин. Тільки у разі укладення між ними договору про таке право роботодавець може набувати права на подання заявки на себе. При цьому роботодавець може втратити таке право повністю, якщо не виконає встановлених спеціальним законом вимог. Однак у такому разі, на наш погляд, більш логічним є втрата роботодавцем лише права на подання заявки на себе із збереженням права на подання заявки спільно з працівником та спільного володіння ними виключними майновими правами.

¹³ Можливо, законодавець, вносячи зміни до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» забув, що внесення відповідних змін мало на меті саме узгодження норм спеціального закону з ч. 2 ст. 429 ЦК України, яка встановлює загальний принцип спільного володіння працівником та роботодавцем виключними майновими правами на службові об’єкти ПІВ, а винагорода, що виплачується роботодавцем працівникові, є платою за особисте володіння роботодавцем виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ. А тому, зважаючи на закладену у ч. 2 ст. 429 ЦК України презумпцію спільного володіння працівником та роботодавцем виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ, більш логічним було б не позбавляти роботодавця права на подання спільно з працівником заявки на отримання охоронного документа на службовий об’єкт ПІВ, відповідно, права спільного володіння з працівником виключними майновими правами на нього, у разі, якщо роботодавець не скористається своїм правом на подання заявки на отримання охоронного документа на себе і не виконає встановлених вимог, виконання яких надає роботодавцю право особисто (не на умовах спільного володіння з працівником) володіти виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ.

¹⁴ Водночас треба звернути увагу на те, що роботодавець при цьому не обмежений терміном збереження інформації про топографії ІМС як конфіденційної інформації (комерційної таємниці) без їх використання.

¹⁵ При цьому треба звернути увагу на те, що вказаною нормою хоча і передбачено, що така винагорода виплачується у розмірі та на умовах, які визначаються письмовою угодою між автором і роботодавцем, що укладається не пізніше чотирьох місяців від дати одержання роботодавцем повідомлення від автора, однак право роботодавця на реєстрацію топографій ІМС і отримання свідоцтва (набуття виключних майнових прав) не ставиться у залежність від укладення відповідного договору.

¹⁶ Частиною 2 ст. 429 ЦК України передбачено принцип спільного володіння роботодавцем та працівником виключними майновими правами на службовий об’єкт ПІВ незалежно від того, хто з них отримав охоронний документ, однак зроблений висновок не стосується тих службових об’єктів ПІВ, стосовно яких у спеціальному законі прямо зазначається про відсутність у роботодавця виключних майнових прав на них, якщо охоронний документ на них отримано працівником. Зокрема, до таких об’єктів ПІВ належать службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин, у спеціальних законах щодо яких прямо зазначається, що у разі переходу до працівника права на отримання охоронного документа за роботодавцем зберігається лише переважне право на придбання ліцензії на їх використання (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», ч. 4 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»), що викликає застосування ч. 2 ст. 429 ЦК України.

¹⁷ Зокрема, відповідними спеціальними законами передбачається тільки обов’язок роботодавця укласти з працівником договір про винагороду за створений промисловий зразок, а стосовно топографій ІМС передбачається тільки право працівника на винагороду. При цьому право роботодавця на отримання охоронного документа на ці об’єкти ПІВ не залежить від попереднього виконання ним обов’язку щодо укладення з працівником договору про його винагороду та виплати йому такої винагороди. Можливо, законодавець, враховуючи специфіку цих об’єктів ПІВ, навмисно передбачив інший принцип здійснення роботодавцем права на отримання охоронного документа на службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин. Однак, здається, що такий підхід скоріше є наслідком недосконалої законотворчої техніки, оскільки не можна вважати логічним зобов’язувати роботодавця укласти договір щодо виплати працівникові винагороди за створений ним об’єкт ПІВ, ще до того як такий об’єкт ПІВ не дістав правової охорони, не з’ясовано його відповідність умовам, за яких надається правова охорона та не отримано охоронного документа. Адже тільки у разі отримання охоронного документа відповідні результати творчої інтелектуальної діяльності набувають статусу об’єкта ПІВ.

У зв’язку з цим треба звернути увагу на підхід до врегулювання цього питання законодавця Російської Федерації. Зокрема, за Цивільним кодексом Російської Федерації обов’язок роботодавця щодо виплати працівникові винагороди виникає тільки після отримання охоронного документа на службові об’єкти промислової інтелектуальної власності, передання права на його отримання іншій особі або у разі збереження інформації про них як комерційної таємниці, а також у випадку якщо роботодавець після подання заявки не отримає охоронний документ за причини, що залежить від нього (статті 1370, 1430, 1461 ЦК РФ [Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации (постатейный). – М.: ТК Велби, 2007. – Ч. 4. – 752 с.]).

¹⁸ Не є узгодженим та, здається, позбавлене будь-якої логіки встановлення законодавцем обов’язку роботодавця щодо укладення з працівником договору про виплату йому винагороди у разі прийняття ним рішення про збереження інформації про службові винаходи (корисні моделі) та сорти рослин як конфіденційної (комерційної таємниці) та встановлення при цьому обмеження права роботодавця зберігати інформацію про них без їх використання та без отримання охоронного документа на них у чотирирічний термін. Адже винагорода фактично є платою за передані роботодавцю результати творчої інтелектуальної діяльності працівника. Договір про виплату роботодавцем винагороди працівнику за своїм юридичним наслідком нічим не відрізняється від інших договорів, що укладаються з працівником, за якими роботодавцю передаються виключні майнові права на результати творчої інтелектуальної діяльності працівника, якому виплачується винагорода. При цьому треба зазначити, що такий підхід законодавця не є виваженим з огляду на те, що комерційна таємниця як інформація виробничого, технічного та іншого характеру є окремим об’єктом ПІВ (ст. 505 ЦК України), виключно майнових прав на який набуває особа, яка правомірно визначила відповідну інформацію комерційною таємницею (ч. 2 ст. 506 ЦК України). Згідно із ст. 508 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених ч. 1 ст. 505 ЦК України. Отже, встановлення обмежень щодо права роботодавця зберігати інформацію про відповідні види об’єктів ПІВ як комерційної таємниці фактично є обмеженням виключних майнових прав роботодавця на комерційну таємницю, що суперечить вказаним нормам.

Зокрема, з приводу цього треба звернути увагу на підхід до врегулювання цього питання законодавця Російської Федерації. Зокрема, Цивільним кодексом Російської Федерації передбачено, що роботодавець, який прийняв рішення про збереження інформації про промислові службові об’єкти ПІВ як таємниці, зобов’язаний виплатити працівникові лише винагороду. При цьому право роботодавця на збереження інформації про них як таємниці не обмежується. Така інформація за ЦК РФ віднесена до особливого виду об’єктів ПІВ – секретів виробництва (ноу-хау). При цьому за ЦК РФ виключні майнові права на секрети виробництва (ноу-хау) здійснюються особою на власний розсуд і не обмежуються терміном їх невикористання у виробництві (статті 1370, 1430, 1461, 1470 ЦК РФ [Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации (постатейный). – М.: ТК Велби, 2007. – 752 с.]).

Дата публікації: 04.11.2008
всього переглядів: 355
сьогодні переглянуто: 0
останній перегляд відбувся: 05.01.09 23:34

Додатково в цьому розділі:

НАШІ ВИДАННЯ

ПОШУК

ОГОЛОШЕННЯ