Особливості примусового погашення податкового боргу акціонерних товариств, створених державою в процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств

Томчишен С. В.
кандидат юридичних наук,
керуючий партнер юридичного товариства «Юрпайінтел»

За роки ринкових змін залучення коштів на структурну перебудову економіки України та підвищення ефективності виробництва через приватизацію державних підприємств стало поширеним явищем. Одним із напрямків роздержавлення державної власності є корпоратизація державних підприємств шляхом їх перетворення в акціонерні товариства, державна частка акцій статутного фонду яких у подальшому відчужується у власність фізичних та юридичних осіб.

Такі заходи передусім спрямовані на підвищення соціально-економічної ефективності господарської діяльності державних підприємств. Водночас у процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств держава повинна проводити виважену соціально-економічну політику та забезпечити належні умови для того, щоб державні підприємства були економічно привабливими для інвесторів, які бажають вкладати кошти у їх приватизацію.

Збереження економічної привабливості щодо таких підприємств з боку приватних інвесторів є особливо важливим, оскільки в процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств їх господарська діяльність є не ефективною, а іноді навіть збитковою. У більшості випадків негативні результати господарської діяльності державних підприємств, що перебувають у процесі корпоратизації та приватизації, зумовлені відсутністю ефективного власника та чіткої економічної політики щодо його господарської діяльності. У зв’язку з цим одним із завдань державних органів, які здійснюють управління відповідним підприємством під час його приватизації, є збереження цілісності його виробничого майнового комплексу.

Втім, як свідчить практика, не завжди державним органам, які здійснюють управління державним підприємством під час його корпоратизації та приватизації, вдається досягти цієї мети. Часто відбувається так, що до завершення приватизації корпоратизованих державних підприємств майно, яке передається державою до їх статутного фонду, фактично вибуває з їхнього володіння з порушенням принципу збереження цілісності виробничого майнового комплексу. У зв’язку з цим інколи трапляється так, що інвестори фактично вкладають кошти у придбання акцій, які не забезпечуються тим майном, що було внесено державою до статутного фонду при створенні акціонерних товариств.

Одним із поширених прикладів є примусове відчуження майна корпоратизованих державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації, податковими органами у рахунок погашення їхнього податкового боргу. Останнім часом з приводу цього часто виникають судові спори, пов’язані із незаконними діями податкових органів щодо примусового продажу майна корпоратизованих державних підприємств, які перебувають у процесі приватизації.

Слід зазначити, що така практика не тільки суперечить загальному змісту приватизації, вона прямо заборонена законодавством про приватизацію та законодавством з питань погашення податкового боргу платників податків.

Розглядаючи випадки примусового продажу майна корпоратизованих державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації, перш за все слід звернути увагу на деякі положення законодавства у сфері приватизації державного майна. Так, за загальним змістом положень Закону України «Про приватизацію державного майна» в новій редакції згідно із Законом України від 19 лютого 1997 р. № 89/97-ВР корпоратизація державних підприємств законодавцем розглядається як передумова для їх подальшої приватизації шляхом продажу у приватну власність належних державі акцій статутного фонду створеного нею акціонерного товариства.

Зокрема, відповідно до змісту ч. 4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» із прийняттям рішення про приватизацію державного підприємства, яке перебуває у процесі корпоратизації, державний орган, який здійснює управління майном такого підприємства, зобов’язаний передати у встановленому порядку функції з управління майном державним органам приватизації. При цьому згідно із зазначеною нормою стосовно такого підприємства припиняється дія норм ГК України в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо такі дії є необхідними для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони можуть здійснюватися виключно з дозволу державних органів приватизації. ^[1]

Водночас обмеження щодо відчуження майна до повного виконання плану приватизації акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств, встановлено Державною програмою приватизації на 2000–2002 роки, яку затверджено Законом України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 року № 1723-III і яка діє дотепер.^[2] Зокрема, згідно зі ст. 140 зазначеної Державної програми приватизації товариству та державним органам приватизації заборонено відчужувати майно (необоротні активи) до виконання плану приватизації (розміщення акцій) акціонерних товариств, відносно яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій,^[3] або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків від загальної кількості акцій таких акціонерних товариств. Така заборона встановлена відносно продажу майна, балансова вартість якого на дату укладення відповідної угоди перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR, за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу акціонерного товариства.

Таким чином, зазначені норми фактично унеможливлюють відчуження товариством та державними органами приватизації майна, що входить до цілісного майнового комплексу акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства, до повного виконання плану приватизації акціонерного товариства, відносно якого передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій, або до продажу у приватну власність 75 відсотків належних державі акцій у статутному фонді акціонерного товариства.

Водночас, розглядаючи питання відносно правомірності дій податкових органів щодо відчуження у примусовому порядку майна акціонерних товариств, створених державою шляхом корпоратизації державних підприємств, слід звернути увагу і на деякі положення Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III.

Так, у п.п. 3. 1. 1 п. 3. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено загальний принцип примусового стягнення майна платника податків у рахунок погашення його податкового боргу. Згідно із цим принципом активи платника податків можуть бути примусово стягнені у рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Здається, цього достатньо для того, щоб зробити висновок, що податковий орган позбавлений права здійснювати примусовий продаж активів будь-якого платника податків у рахунок погашення його податкового органу без відповідного рішення суду.

Водночас податкові органи, здійснюючи примусовий продаж активів платників податків у рахунок погашення їх податкового боргу, часто ігнорують зазначений принцип. При цьому, як правило, робиться посилання на те, що згідно із п. 1. 6 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» під примусовим стягненням розуміється лише звернення стягнення на будь-які активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу без попереднього узгодження його суми з таким платником податків. Інакше кажучи, право податкового органу примусово стягувати активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду стосується лише випадків, коли примусове стягнення активів відбувається без попереднього узгодження його суми з таким платником податків.

Проте слід зазначити, що чинне законодавчо не містить жодної норми, яка б дозволяла податковому органу здійснювати примусове стягнення активів платників податків у рахунок погашення податкового боргу, уникаючи процедури узгодження його суми, адже податковим боргом визнається тільки погоджена сума податкового зобов’язання, яка несплачена у встановлений строк.^[4]

Очевидно, неузгодженість зазначених норм та можливість різнобічного тлумачення їх змісту є наслідком недосконалої законотворчої техніки, що може бути вирішено лише шляхом внесення змін до зазначеного Закону або конституційного тлумачення змісту п.п. 3. 1. 1 п. 3. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Проте можливість різнобічного тлумачення змісту наведеної норми сьогодні активно використовується податковими органами, щоб без рішення суду здійснювати примусовий продаж активів платників податків, використовуючи можливість узгоджувати податковий борг через надсилання податкових повідомлень (вимог) із зазначенням сум податкового боргу, самостійно визначених податковим органом або зазначених платником податків у податкових деклараціях.

Разом із цим слід зауважити, що незважаючи на можливість різного тлумачення п.п. 3. 1. 1 п. 3. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкові органи позбавлені права здійснювати примусовий продаж майна акціонерних товариств, створених державою шляхом корпоратизації державних підприємств, приватизація яких на час проведення примусового погашення податкового боргу не завершена.

Такий висновок можна зробити зі змісту п. 11. 1 та п. 11. 2 ст. 11 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до назви вказана норма визначає особливості погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств. Так, п. 11. 2 ст. 11 цього Закону встановлює порядок погашення податкового боргу відносно платників податків, які не підлягають приватизації. При цьому п. 11. 1 ст. 11 цього Закону стосується саме платників податків, які підлягають приватизації, а отже, і тих, які перебувають у процесі приватизації. Зокрема, це підтверджується і змістом вказаної норми. В ній прямо зазначається, що у разі якщо платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків. При цьому в абз. 2 п. 11. 1 ст. 11 вказаного Закону зазначається, що у разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов’язаних із продажем активів, податковий орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов’язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. У разі якщо зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу, податковий орган зобов’язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді терміну звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

При цьому відповідно до змісту зазначеної норми вона повинна застосовуватися не лише стосовно унітарних державних та комунальних підприємств, а й щодо акціонерних товариств, створених на базі державної та комунальної власності, у статутному фонді яких є частка акцій, яка перебуває у державній чи комунальній власності. Адже, виходячи зі змісту цієї норми, погашення податкового боргу корпоратизованого підприємства (тобто акціонерного товариства) може відбуватися виключно шляхом продажу уповноваженим органом акцій, що перебувають у державній чи комунальній власності, або як винятковий випадок через порушення процедури банкрутства.

Зрозуміло, що звичайного аналізу змісту зазначеної норми досить, аби переконатися в тому, що вона повинна застосовуватися відносно погашення податкового боргу акціонерних товариств, створених державою на базі державного майна, які на день примусового стягнення податкового боргу перебувають у процесі приватизації.

Втім, досить часто податкові органи намагаються обґрунтувати неможливість застосування цієї норми до погашення податкового боргу акціонерних товариств, які перебувають у процесі приватизації, тим, що такі акціонерні товариства не є державними.

Стосовно таких аргументів слід зазначити, що певною мірою вони можуть існувати. Проте навряд чи їх можна вважати достатніми, щоб спростувати наведене вище. Адже поняття «державне підприємство», визначення якого міститься у ГК України, є загальним поняттям, що охоплює і акціонерні товариства, які створюються державою на базі державної власності шляхом корпоратизації державних підприємств, до повного завершення їх приватизації. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 63 ГК України до державних підприємств належать підприємства, які діють на основі державної власності. При цьому слід звернути увагу, що згідно зі ст. 345 ЦК та ч. 3 ст. 145 ГК України до остаточного завершення приватизації корпоратизованого державного підприємства майно, передане державою до його статутного фонду, залишається у державній власності.^[5]

Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що до завершення приватизації (до виконання плану приватизації) акціонерному товариству, яке було створено шляхом корпоратизації державного підприємства, та органам приватизації, а також податковим органам у рахунок погашення податкового боргу такого акціонерного товариства заборонено здійснювати продаж майна, що входить до цілісного майнового комплексу, який було передано державою до його статутного фонду.

Література

1. Про приватизацію державного майна: Закон України в редакції згідно із Законом України від 19 лютого 1997 р. № 89/97-ВР.
2. Державна програма приватизації на 2000–2002 роки: Затверджена Законом України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р. № 1723-III.
3. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181-III.