Деякі питання правозастосування законодавства про приватизацію при визначенні підстав набуття та відчуженням майна корпоратизованими державними підприємствами

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук
керуючий партнер юридичного товариства «Юрпайінтел»

Упровадження ринкових механізмів господарювання перш за все передбачає залучення приватного капіталу на структурну перебудову державного сектору економіки України та підвищення ефективності виробництва через приватизацію державних підприємств. Одним із напрямків роздержавлення є корпоратизація державних підприємств шляхом їх перетворення в акціонерні товариства, державна частка акцій статутного фонду яких у подальшому відчужується у приватну власність.

Водночас у процесі корпоратизації та подальшої приватизації державних підприємств держава має проводити виважену соціально-економічну політику та забезпечити належні умови для того, щоб державні підприємства були економічно привабливими для інвесторів. Це є особливо важливим, оскільки в процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств, як свідчить практика, їх господарська діяльність є неефективною, а іноді навіть збитковою.

Негативні результати господарської діяльності державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації, насамперед, зумовлені відсутністю ефективного власника, менеджменту з управління такими підприємствами та чіткої економічної політики з боку держави щодо їх діяльності. У зв’язку з цим одним із головних завдань державних органів, які здійснюють управління такими підприємствами під час їх приватизації, є збереження цілісності їх виробничих майнових комплексів.

Утім, не завжди цієї мети вдається досягти. Як свідчить практика, непоодинокими є випадки порушення принципу збереження цілісності виробничого майнового комплексу державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації. Часто трапляється так, що інвестори фактично придбають акції корпоратизованих державних підприємств, які не забезпечуються майном, що передавалося державою до їх статутного фонду (капіталу).

У зв’язку з цим останнім часом непоодинокими є судові спори, пов’язані з оскарженням продажу проведеного з порушенням чинного законодавства (про приватизацію) майна корпоратизованих державних підприємств, приватизація яких під час такого продажу не була завершена, та його витребуванням.

Проте, аналізуючи стан нормативно-правового врегулювання діяльності акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації державних підприємств, можна зробити висновок, що чинне законодавство є недосконалим та досить фрагментарно врегульовує відносини, пов’язані з корпоратизацією державних підприємств та подальшою діяльністю створених на їх майновій основі акціонерних товариств до остаточного завершення їх приватизації (продажу у приватну власність належного державі пакета акцій).

Нормативна неврегульованість, недосконалість формулювання окремих положень нормативних актів, неузгодженість між собою положень різних нормативно-правових актів та інші законодавчі колізії призводять до різного розуміння та тлумачення державними органами чинного законодавства у цій сфері та неоднакового застосування судами законодавства, яке регулює діяльність створених державою акціонерних товариств, що перебувають у процесі приватизації. Ці фактори зумовлюють не тільки чисельні помилки у діяльності державних органів та при розгляді судами зазначеної категорії справ, а й знижують ефективність приватизації державних підприємств та створюють загрозу для інвестицій у перебудову державного сектору економіки, що прямо впливає на розвиток економіки та сталість господарського обороту в Україні.

За таких умов ефективність приватизації державних акціонерних товариств залежить не тільки від необхідності законодавчого врегулювання та вдосконалення чинного законодавства у сфері приватизації, а й забезпечення судами при розгляді цієї категорії спорів однакового його застосування з урахуванням закладених у законодавстві загальних принципів, які не можуть порушуватись через неврегульованість та колізії у законодавстві у сфері приватизації.

З урахуванням зазначеного в межах цієї доповіді необхідно звернути увагу на деякі важливі питання, пов’язані із правовим статусом акціонерних товариств, які створюються шляхом корпоратизації державних підприємств для їх подальшої приватизації.

1. Право власності акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств

Приватизація корпоратизованих державних підприємств (створених державою акціонерних товариств) супроводжується не тільки зміною організаційно-правової форми з унітарного державного підприємства в акціонерне товариство, а і зміною у ході приватизації державної форми власності майна таких підприємств.

Слід зауважити, що законодавство про приватизацію визначає корпоратизацію державних підприємств лише як передумову для їх подальшої приватизації шляхом продажу у приватну власність належних державі акцій таких акціонерних товариств. При цьому воно не містить достатньо чітких положень, які б належним чином регулювали правовідносини, пов’язані із зміною державної форми власності майна, що передається до їх статутного фонду.^[1]

Це часто призводить до неоднакового розуміння підстав та моменту набуття акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їх статутних фондів у ході корпоратизації державних підприємств.

Проте аналіз окремих положень нормативно-правових актів у сфері приватизації державного майна дозволяє зробити висновок, що стосовно створених державою акціонерних товариств передбачаються дещо інший порядок та підстави набуття права власності на майно, внесене державою для формування їх статутного фонду, на відміну від акціонерних товариств, створюваних на базі приватної власності.

Більшість пов’язаних з цим проблемних питань стосуються підстав та моменту зміни державної форми власності на майно, передане до статутного фонду акціонерного товариства у його приватну власність, та правових норм, якими слід керуватися при визначенні форми власності такого майна, а саме треба надавати перевагу загальним нормам, які стосуються власності господарських товариств, чи спеціальним нормам законодавства про приватизацію.

Так, у ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» передбачається, що господарське товариство є власником майна, яке передане йому учасниками у власність як вклад до статутного фонду.^[2] Вказана норма чітко визначає підстави набуття господарським товариством права власності на майно, передане йому учасниками як вклад у власність до статутного фонду. Тому не виникає жодних питань, коли засновниками (учасниками) акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які передають у власність створюваному товариству як вклад до статутного фонду майно, що перебуває в їх приватній власності.

Проблемні питання виникають у разі якщо засновником акціонерного товариства виступає сама держава і до його статутного фонду передається державне майно.

Зокрема, згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власністю товариства є не просто майно, передане як вклад до його статутного фонду, а майно, яке передається саме у власність товариства.^[3] Однак аналіз законодавства у сфері приватизації дозволяє констатувати, що воно не містить серед підстав для зміни державної форми власності таку підставу, як передання майна у власність як внесок до статутного фонду створеного державою акціонерного товариства.

Навпаки, аналіз положень нормативно-правових актів, які стосуються приватизації державного майна, дає підстави зробити висновок, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації. При цьому корпоратизація державних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Підставою для такого висновку є окремі норми ЦК України та ГК України, які стосуються зміни державної форми власності, а тому не тільки можуть, а і повинні застосовуватись у такому випадку. Так, у ст. 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно лише у разі його приватизації. Поряд з цим у ч. 3 ст. 145 ГК України встановлено, що правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.^[4]

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм майно будь-яких суб’єктів господарювання, які засновуються на державній власності, до яких належать і господарські товариства, що створені внаслідок корпоратизації державних підприємств, може змінювати державну форму власності виключно шляхом приватизації. Проведення корпоратизації державного підприємства, тобто створення на його майновій основі акціонерного товариства, не є його приватизацією, а тому не може бути підставою для зміни державної форми власності майна, внесеного до статутного фонду такого акціонерного товариства.

Отже, акціонерне товариство, створене на базі майна державного підприємства, набуває право власності на майно, що передається державою до його статутного фонду, тільки через його приватизацію. У разі корпоратизації державного підприємства шляхом зміни його організаційно-правової форми і перетворення його в акціонерне товариство, сто відсотків акцій статутного фонду якого залишається у власності держави, майно, що передається державою для формування статутного фонду такого акціонерного товариства, залишається у державній власності, а підставою для зміни державної власності такого майна є проведення в подальшому його приватизації.

Слід зауважити, що зазначений принцип зміни державної форми власності корпоратизованих державних підприємств передбачався у законодавстві про приватизацію задовго до прийняття нових ЦК України та ГК України.

Так, у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», викладеного в новій редакції згідно із Законом України від 19 лютого 1997 року № 89/97-ВР, передбачається, що приватизація державного майна є способом відчуження майна, яке перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями згідно з цим Законом, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

При цьому законодавець у ч. 1 ст. 15 вказаного Закону визначає вичерпний перелік способів приватизації державного майна, до яких відносить: 1) продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; 2) продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, які передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; 3) продаж на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 цього Закону; 4) викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.^[5]

Аналіз зазначених способів приватизації та інших положень Закону України «Про приватизацію державного майна» дозволяє констатувати, що передання державою майна до статутного фонду акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації державного підприємства, не є підставою для зміни державної форми власності такого майна, оскільки передання державного майна до статутного фонду не віднесено законодавцем до способів приватизації, перелік яких є виключним.

Поряд з цим треба звернути увагу на те, що згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» при перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство в процесі приватизації створене акціонерне товариство є правонаступником підприємства, що приватизується. Отже, до створеного акціонерного товариства переходять лише ті права та обов’язки, які мало корпоратизоване державне підприємство, у тому числі й рівний обсяг майнових прав на єдиний майновий комплекс, який складав майнову основу діяльності державного підприємства. Таким чином, якщо майно, яке знаходиться на балансі державного підприємства, закріплюється за ним на праві господарського відання (статті 73, 74 ГК України), то на такому праві воно передається і створюваному державою на його основі господарському товариству. Адже перетворення державного підприємства (корпоратизація) в акціонерне товариство є лише зміною його організаційно-правової форми і з урахуванням змісту ч. 3 ст. 145 ГК України не може бути підставою для зміни форми власності.

Зміна державної форми власності (приватизація) майна (єдиного майнового комплексу) корпоратизованого державного підприємства може відбуватися тільки шляхом застосування передбачених законом способів приватизації, а саме шляхом продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу корпоратизованого державного підприємства (у такому разі предметом продажу (об’єктом) виступатиме єдиний майновий комплекс або його частина) або ж шляхом продажу належних державі акцій акціонерного товариства, створеного на базі майна державного підприємства.

Отже, можна зробити висновок, що у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» словосполучення «продаж акцій» вживається у значенні способу приватизації державного майна, переданого до статутного фонду акціонерного товариства, а не як спосіб приватизації належних державі акцій, тобто коли об’єктом приватизації виступають саме акції, що належать державі.^[6]

Таким чином, системний аналіз ст. 345 ЦК України, ч. 3 ст. 145 ГК України та ст. 1, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», дозволяє зробити висновок, що акціонерне товариство, яке створюється на базі майна державного підприємства шляхом його корпоратизації, набуває право власності на майно, передане державою до його статутного фонду, тільки у разі якщо в подальшому буде проведена його приватизація шляхом продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства.

2. Завершення приватизації акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств

Аналіз наведеного у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» поняття «приватизації» як способу зміни державної форми власності дозволяє констатувати, що приватизація є тривалим процесом, який полягає у вчиненні передбаченого законом комплексу дій, унаслідок чого відбувається відчуження державного майна на користь фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного майна передбачає вчинення передбачених зазначеною нормою дій, серед яких визначення та опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, прийняття рішення про приватизацію об’єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації, затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію^[7], а також інших дій, визначених цією нормою та іншими нормативно-правовими актами у сфері приватизації.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що у разі перетворення державного підприємства в акціонерне товариство в процесі приватизації державний орган приватизації встановлює способи, обсяг і строки продажу акцій, а також порядок внесення платежів тільки відповідно до плану приватизації (плану розміщення акцій).

Наведені норми дозволяють зробити висновок, що створення акціонерного товариства є лише одним з етапів процесу приватизації майна державного підприємства, щодо якого прийнято рішення про корпоратизацію та подальшу його приватизацію.

Згідно з п. 39 Державної програми приватизації на 2000–2002 роки, яку затверджено Законом України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 року № 1723-III^[8], план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним з моменту завершення продажу всіх акцій, передбачених планом приватизації (розміщення акцій) до продажу, та оформляється наказом відповідного державного органу приватизації. У разі закріплення в державній власності пакета акцій план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним за умови продажу всіх акцій, за винятком закріплених.

Таким чином, остаточним моментом завершення приватизації корпоратизованого державного підприємства (створеного державою акціонерного товариства) є виконання плану приватизації, що оформляється наказом державного органу приватизації.

3. Обмеження щодо відчуження майна акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації. При цьому стосовно такого підприємства припиняється дія норм ГК України в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку.

Якщо зазначені дії є необхідними для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу державних органів приватизації.^[9]

Поряд з цим обмеження щодо відчуження майна акціонерних товариств, які перебувають у процесі приватизації, встановлено ст. 140 Державної програми приватизації на 2000–2002 роки. Цією нормою передбачено, що до виконання плану приватизації (розміщення акцій) акціонерних товариств, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється: передавати майно в іпотеку; відчужувати майно (необоротні активи), що належить товариству, та здійснювати операції з борговими вимогами і зобов’язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов’язань перевищує суму, еквівалентну 14 000 EUR за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ; приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення; змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного фонду ВАТ; приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства.^[10]

Таким чином, зазначені норми встановлюють заборону на відчуження акціонерним товариством та державними органами приватизації майна, що входить до єдиного майнового комплексу акціонерного товариства, та іншого майна товариства, створеного на базі державного підприємства, до повного виконання плану приватизації акціонерного товариства, щодо якого передбачається закріплення в державній власності пакетів акцій, або до продажу у приватну власність 75 відсотків належних державі акцій у статутному фонді акціонерного товариства, щодо якого не передбачається залишення за державою пакета акцій.

Поряд з цим слід звернути увагу, що певні обмеження щодо продажу майна акціонерних товариств, створених державою шляхом корпоратизації державних підприємств, установлені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стосовно права застосовування податковими органами процедури примусового продажу в рахунок погашення податкового боргу майна акціонерних товариств, приватизація яких не завершена.

Зокрема, такий висновок можна зробити на підставі аналізу змісту п. 11. 1 та п. 11. 2 ст. 11 цього Закону. Відповідно до назви вказана норма визначає особливості погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств. Так, у п. 11. 2 ст. 11 цього Закону встановлено порядок погашення податкового боргу стосовно платників податків, які не підлягають приватизації. При цьому п. 11. 1 ст. 11 зазначеного Закону стосується саме платників податків, які підлягають приватизації, а отже, і тих, які перебувають у процесі приватизації. Зокрема, у абз. 1 цієї норми зазначається, що у разі якщо платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

При цьому в абз. 2 п. 11. 1 ст. 11 зазначається, що у разі якщо сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов’язаних із продажем активів, податковий орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов’язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. У разі якщо зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу, податковий орган зобов’язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді терміну звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

Відповідно до змісту наведеної норми вона має застосовуватися не лише стосовно унітарних державних та комунальних підприємств, а й щодо акціонерних товариств, створених на базі державної та комунальної власності, у статутному фонді яких є частка акцій, яка перебуває у державній чи комунальній власності. Адже, виходячи зі змісту цієї норми, погашення податкового боргу корпоратизованого підприємства (тобто акціонерного товариства) може відбуватися виключно шляхом продажу уповноваженим органом акцій, що перебувають у державній чи комунальній власності, або як винятковий випадок через порушення процедури банкрутства.

Звичайного аналізу змісту зазначеної норми досить, аби переконатися в тому, що вона має застосовуватися щодо погашення податкового боргу акціонерних товариств, створених державою на базі державного майна, які на день примусового стягнення податкового боргу перебувають у процесі приватизації.

Втім, досить часто податкові органи намагаються обґрунтувати неможливість застосування цієї норми до погашення податкового боргу акціонерних товариств, які перебувають у процесі приватизації, тим, що такі акціонерні товариства не є державними. Проте навряд чи такий підхід є виваженим та обґрунтованим нормами чинного законодавства. Адже, поняття «державне підприємство», визначення якого міститься у ГК України, є загальним поняттям, що охоплює й акціонерні товариства, які створюються державою на базі державної власності шляхом корпоратизації державних підприємств, до повного завершення їх приватизації.^[11]

Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що до завершення приватизації створеного державою акціонерного товариства (до виконання плану приватизації) податковим органам заборонено здійснювати продаж у рахунок погашення податкового боргу майна, що входить до єдиного майнового комплексу, який було передано державою для формування статутного фонду такого акціонерного товариства.

4. Визнання за акціонерним товариством права власності на переданий до його статутного фонду єдиний майновий комплекс та витребування майна, що незаконно вибуло з його володіння в процесі приватизації

Єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, охоплюється наведеним у ч. 1 ст. 191 ЦК України поняттям «підприємство». До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 191 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс належить до об’єктів нерухомості.

Підприємство як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять зазначені у ч. 3 ст. 191 ЦК України речі, які утворюють єдине ціле, належать до складних речей (ч. 1 ст. 188 ЦК України). На всі складові речі, що входять до єдиного майнового комплексу (підприємства), поширюється правовий режим нерухомості. При цьому відповідно до змісту ч. 2 ст. 188 ЦК України правочини, які вчиняються щодо єдиного майнового комплексу, поширюється на всі речі, що входять до його складу, якщо інше не встановлено договором.

Унаслідок виконання плану приватизації акціонерне товариство набуває право власності на все майно, що входило до єдиного майнового комплексу і було передане до його статутного фонду при корпоратизації державного підприємства.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Отже, після завершення приватизації право власності акціонерного товариства на єдиний майновий комплекс підлягає реєстрації.

Підстави для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV. До таких підстав віднесено: договір про приватизацію майна державних підприємств (абз. 4); свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду (абз. 10); рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили (абз. 14); інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абз. 15).

Відповідно до абз. 4 пп. а) п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07. 02. 2002 року № 7/5 (в редакції згідно з Наказом Мін’юсту № 36/5 від 17. 05. 2004 року) у разі внесення засновниками до статутного фонду об’єктів нерухомого майна оформлення права власності юридичним особам (у тому числі господарським товариствам) на об’єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, реєстрація права власності на єдиний майновий комплекс, переданого державою до статутного фонду акціонерного товариства, утвореного шляхом корпоратизації державного підприємства, здійснюється на підставі свідоцтва про право власності, виданого місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

Згідно з п. 5.1 Положення про впорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, яке затверджене Наказом Фонду державного майна України від 25. 11. 2003 року № 2097, державний орган приватизації готує підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежитлові приміщення, які передані до статутного фонду господарського товариства або у власність покупцю на письмовий запит заявника.

При цьому відповідно до п. 3.2 цього Положення державний орган приватизації готує перелік переданого у власність нерухомого майна на письмовий запит господарського товариства, що приватизоване шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками такого товариства, або арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у разі порушення справи про банкрутство товариства.

Отже, викладені вище обставини дозволяють зробити висновок, що свідоцтво про право власності не нерухоме майно (єдиний майновий комплекс), передане до статутного фонду створеного державою акціонерного товариства, не може бути оформлене, та відповідно не може бути зареєстроване право власності на нього до завершення приватизації акціонерного товариства.

Зміна форми власності з державної на приватну власність акціонерного товариства на передане до його статутного фонду майно, єдиний майновий комплекс корпоратизованого державного підприємства, лише після завершення приватизації такого акціонерного товариства визначає підстави та спосіб судового захисту прав такого акціонерного товариства у разі незаконного відчуження його майна в процесі приватизації.

Повернення майна акціонерного товариства, яке незаконно вибуло від нього в процесі приватизації, може відбуватися як шляхом визнання відповідних договорів недійсними та застосування правових наслідків недійсності договору на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України, так і шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 та від добросовісного набувача — на підставі ст. 388 ЦК України.

Для встановлення підстав для витребування від добросовісного набувача майна, що протиправно вибуло з володіння акціонерного товариства під час його приватизації, необхідно враховувати державну форму власності такого майна та правовий статус осіб, що здійснювали його відчуження.

При з’ясуванні добросовісності набувача такого майна за договорами, укладеними шляхом публічних торгів (біржових договорів), що не потребують нотаріального посвідчення, слід ураховувати, що згідно з п. 3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, може бути відмовлено у прийнятті рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, якщо при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

Правовстановлювальні документи на майно (єдиний майновий комплекс та інші нерухомі об’єкти) акціонерного товариства, що створене шляхом корпоратизації державного підприємства, оформлюються після завершення його приватизації в порядку, про який у цьому розділі доповіді вже зазначалося. Набувач нерухомого майна такого акціонерного товариства при реєстрації свого права власності повинен подати відповідні правовстановлювальні документи. Відсутність належних правовстановлювальних документів може виключати добросовісність (не знав та не міг знати) набувача такого майна, оскільки набувач за договором, що нотаріально не посвідчується, повинен надати їх при реєстрації свого права власності, а тому має пересвідчитися в їх наявності. Цей принцип може бути поширений і на договори, що укладаються в нотаріальній формі, адже права попереднього власника щодо майна, яке є предметом договорів, які укладаються в нотаріальній формі, також повинні перевірятись.

Даючи правову оцінку договорам щодо неправомірного відчуження майна акціонерного товариства, приватизація якого не завершена, необхідно враховувати державну форму власності майна, внесеного до статутного фонду, а також те, що договір про відчуження майна, укладений особою, яка не має відповідного права, є таким, що порушує публічний порядок, оскільки за змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України такий договір спрямований на порушення конституційного права власності (незаконне заволодіння майном). За змістом ч. 2 ст. 228 ЦК України договір про відчуження майна, укладений поза волею його власника, є нікчемним і не може породжувати правових наслідків щодо передачі майна від одного власника іншому.

5. Висновки та рекомендації

Корпоратизація державних підприємств з подальшим відчуженням у приватну власність належного державі пакета акцій створених на їх базі акціонерних товариств є ефективним способом приватизації державного майна, який супроводжується створенням нового господарюючого суб’єкта із більш ефективною, ніж державна, формою управління, збереженням цілісності виробничих комплексів та залученням на перебудову державного сектору економіки коштів приватних інвесторів.

Однак ефективність приватизації прямо залежить від збалансування та забезпечення захисту як прав держави, так і прав інвесторів під час приватизації державного майна.

Наведені вище обставини дозволяють зробити висновок, що чинне законодавство про приватизацію містить багато прогалин та недосконалих положень, які призводять до різного тлумачення та правозастосування його норм.

Наочним прикладом цього є норми ЦК України, ГК України та норми законодавства у сфері приватизації державного майна щодо моменту та підстав зміни державної форми власності у приватну на майно, яке передається державою для формування статутного фонду акціонерних товариств, створюваних в процесі корпоратизації державних підприємств.

З урахуванням зроблених висновків з метою належного законодавчого врегулювання цього питання необхідним є закріплення у законодавстві про приватизацію державного майна норми, яка б чітко регулювала та виключала можливість різного тлумачення моменту та підстав набуття власності на майно, що передається державою до статутного фонду акціонерного товариства, створюваного в процесі корпоратизації державних підприємств.

Зокрема, як спосіб вирішення цієї проблеми, можна запропонувати закріпити у законодавстві норму, яка б чітко передбачала, що:

1. Акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації та приватизації державного підприємства, або іншим способом на основі державного майна, набуває право власності на нерухоме майно (єдиний майновий комплекс та інші об’єкти нерухомого майна), що передане для формування його статного фонду, після виконання плану приватизації (розміщення акцій).

2. Реєстрація таким акціонерним товариством права приватної власності на нерухоме майно, передане державою для формування його статутного фонду, здійснюється після виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Поряд з цим для вирішення зазначеної проблеми та належного врегулювання перенесення права власності на нерухоме майно, передане до статусного фонду акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації та приватизації державного підприємства, або іншим шляхом на основі державного майна, від держави у приватну власність такого акціонерного товариства, доцільно передбачити правило, що після виконання плану приватизації (розміщення акцій) та повної їх оплати покупцем між органом приватизації та таким акціонерним товариством складається окремий документ про підтвердження набуття акціонерним товариством права приватної власності на об’єкти нерухомого майна, передані для формування його статутного фонду. Разом з цим необхідно передбачити, що складення такого документу є підставою для видачі свідоцтва про право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна, та чітко визначити державний орган, який уповноважений його видавати. Зазначений принцип доцільно передбачити й у законодавстві щодо приватизації єдиних майнових комплексів комунальних підприємств.