Корпоративні права як об’єкт цивільних прав у законодавстві України

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук,
керуючий партнер юридичного товариства «Юрпайінтел»

Останнім часом питання щодо вдосконалення корпоративного законодавства та шляхів вирішення проблем, які мають місце у сфері правового регулювання корпоративних відносин, дедалі більше привертають увагу науковців та практиків у галузі права.

Вирішенням більшості правових проблем, пов’язаних із набуттям та здійсненням корпоративних прав, мало стати прийняття у 2003 році нових ЦК України та ГК України як базових кодифікованих нормативно-правових актів, покликаних створити ефективну правову базу для регулювання цивільних та господарських відносин. На жаль, із їх прийняттям так і не було вирішено всіх правових проблем, що виникають у зв’язку із набуттям та здійсненням корпоративних прав стосовно різних видів господарських товариств.

Сьогодні відносини, які складаються між учасниками цивільних та господарських відносин з приводу набуття, здійснення та розпорядженням корпоративними правами, регулюються трьома головними нормативно-правовими актами, зокрема ЦК України, ГК України та Законом України «Про господарські товариства», низкою інших законів та підзаконних нормативних актів. Однак практичне застосовування їх положень до відносин, пов’язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, дає підстави зробити висновок про їх неузгодженість між собою. Це часто стає причиною того, що у правозастосовній практиці виникають проблемні питання щодо правильного застосування деяких норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства» при врегулюванні відносин, пов’язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами.

Більшість проблемних питань, що виникають у зв’язку із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, передусім обумовлені відсутністю у законодавстві єдиного концептуально виваженого поняття корпоративного права як об’єкта цивільних прав.

Сьогодні визначення поняття «корпоративних прав» законодавцем наводиться у двох різних за спрямованістю правового регулювання законодавчих актах. Першим з таких є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до п. 1. 8 ст. 1 цього Закону корпоративне право визначається як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. За змістом наведеного визначення та спрямованістю правового регулювання згаданого Закону можна лише здогадуватись, що корпоративні права можна мати щодо юридичної особи, яка має статутний фонд незалежно від того, заснована така юридична особа однією чи кількома фізичними чи юридичними особами, та метою господарської діяльності якої є отримання прибутку.

Дещо схоже визначення корпоративних прав наводиться у ч. 1 ст. 167 ГК України. У наведеній нормі корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включає правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом наведені визначення поняття «корпоративних прав» деякою мірою є схожими. Однак слід звернути увагу на те, що відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» особа може мати корпоративні права щодо будь-якої юридичної особи, яка має статутний фонд (капітал), тобто наведене визначення поняття «корпоративних прав» є ширшим за колом осіб, які його можуть мати. Відповідно ж до ГК України корпоративне право можна мати лише стосовно господарської організації.^[1]

Утім, розглядаючи зміст наведеного у ч. 1 ст. 167 ГК України поняття корпоративного права, треба звернути увагу на зміст ч. 5 ст. 63 ГК України, якою передбачено можливість створення корпоративних підприємств. Згідно з цією нормою корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), та діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. При цьому згідно з ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративними визнаються кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Таким чином, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна зробити висновок, що корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління їх діяльністю здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств, та інших підприємств, що створюються на основі об’єднання майна двох або більше осіб, яке знаходиться у їх приватній власності.

У зв’язку з цим виникає питання, чи належать до корпоративних підприємства, які утворюються на основі майна, що перебуває у приватній власності однієї особи — засновника, та чи може засновник щодо такого підприємства мати корпоративні права. Адже, з одного боку, відповідно до змісту ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права може мати особа, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації незалежно від того, чи є така особа одноособово засновником (учасником) господарської організації та її частка у статутному фонді (майні) складає 100 відсотків. З другого боку, відповідно до змісту ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств та інших підприємств, що створюються на основі об’єднання майна двох або більше осіб.

Про відповідь на зазначене питання можна лише здогадуватись, зважаючи на те, що ст. 63 ГК України містить лише загальну класифікацію підприємств, що здійснюють господарську діяльність, тоді як визначення понять «корпоративних прав», які наведені у ч. 1 ст. 167 ГК України та п. 1. 8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не обмежується кількістю осіб засновників (учасників) господарських організацій.

На відміну від ГК України, ЦК України не містить визначення поняття «корпоративні права». У ньому також немає жодних спеціальних норм щодо набуття, здійснення та розпорядження корпоративними правами як самостійними об’єктами цивільних прав. У ЦК України міститься лише окрема норма, яку за змістом можна віднести до корпоративних прав. Такою нормою є ст. 116 ЦК України, якою встановлені права учасників господарського товариства, серед яких: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, установлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.^[2]

Визначені у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства за своїм змістом є схожими з правами, що охоплюються поняттям «корпоративні право», яке міститься у ГК України та Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Утім, слід зазначити, що відповідно до загального змісту правових норм ГК України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративне право розглядається законодавцем як окремий об’єкт суб’єктивних прав, яке надає його володільцю ряд правомочностей щодо конкретної юридичної особи (господарської організації) і у той час може переходити від однієї особи до іншої як окреме самостійне право, що має певну економічну вартість.

Водночас, визначаючи у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства, законодавець акцентує увагу лише на одній із правомочностей, здійснення якої може забезпечити перехід усіх інших правомочностей (тобто корпоративного права в цілому) від однієї особи до іншої. Зокрема, такою є право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України).

Таким чином, з одного боку, маємо ситуацію, коли корпоративне право є самостійним правом, яке містить ряд правомочностей його володільця щодо юридичної особи (господарської організації), учасником якої він є. З другого боку, відчуження володільцем корпоративного права своєї частки фактично спричиняє перехід й усіх інших правомочностей, тобто корпоративного права в цілому.

Деякою мірою це можна пояснити відсутністю чіткої концептуальної позиції законодавця стосовно юридичної природи корпоративного права. Адже визначення поняття «корпоративні права», що наводяться у ГК України та Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» містять істотні розбіжності. Зокрема, відповідно до визначення поняття «корпоративне право», яке наводиться у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», корпоративне право включає право власності його володільця на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай). Відповідно ж до поняття «корпоративного права», яке наводиться у ГК України, корпоративне право визначається тільки як право особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Тобто визначення частки є лише засобом закріплення за особою корпоративних прав. За змістом ч. 1 ст. 167 ГК України належність особі корпоративного права надає їй не право власності на частку у статутному фонді, а право отримувати певну частку прибутку (дивідендів) відповідної організації та майна у разі ліквідації останньої відповідно до закону. Наведене у ГК України поняття корпоративного права базується не на абсолютному праві власності на майно, внесене до статутного фонду, а на відносному зобов’язальному праві вимагати лише частку від майна господарської організації.

Зобов’язально-правова природа корпоративного права знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України. Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України прямо зазначено, що господарське товариство є власником майна, яке передане йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу (фонду). Згідно із ч. 1 ст. 85 ГК України господарське товариство є власником майна, яке передане йому у власність засновниками і учасниками як внески до статутного капіталу (фонду).

Зазначені норми дають підстави зробити висновок, що корпоративне право не може містити право власності на майно, передане засновником до статутного фонду господарського товариства, оскільки його власником є останнє. Внаслідок внесення засновниками майна до статутного фонду створеного ними господарського товариства вони втрачають право власності, а взамін отримують корпоративне право, яке включає і право вимагати частку майна такої юридичної особи пропорційно вкладу до статутного фонду.

Разом із цим необхідно звернути увагу, що із зазначеного правила є виняток. Зокрема, не завжди внесення засновником майна до статутного фонду юридичної особи (господарської організації) спричиняє припинення права власності на відповідне майно. Так, збереження за засновником права власності є характерним для унітарних державних та комунальних підприємств, що створюються виключно на базі відокремленого державного та комунального майна, внесення якого до статутного фонду підприємства не змінює форми власності (статті 73, 78 ГК України).^[3]

Відсутність чіткої концептуальної позиції законодавця стосовно юридичної природи корпоративного права породжує на практиці ряд питань, пов’язаних з їх оборотоздатністю, тобто їх можливістю вільно відчужуватися або в інший спосіб переходити до іншої особи. Загалом більшість з них можна звести до питання, чи є корпоративне праве самостійним майновим правом, яке поряд з іншими об’єктами цивільних прав може вільно відчужуватися його володільцем або в інший спосіб переходити до іншої особи.^[4]

З одного боку, вирішення цього питання ускладнене тим, що, крім загальних норм, в яких законодавцем дається тільки визначення поняття «корпоративних прав», у законодавстві не передбачено спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об’єктів цивільних прав. З другого боку, ст. 116 ЦК України, де визначено права учасників господарського товариства, які охоплюються поняттям «корпоративне право», до самостійних оборотоздатних об’єктів відносить лише одну із правомочностей, яка охоплюється поняттям корпоративного права, а саме право учасника здійснювати відчуження частки у статутному (складеному) капіталі товариства або цінних паперів, що тільки засвідчують участь у товаристві, як окремого оборотоздатного об’єкта.

Визнання оборотоздатності однією зі складових правомочностей корпоративного права зумовлює те, що відчуження частки у статутному (складеному) капіталі господарського товариства фактично спричиняє і перехід до нового набувача й усіх інших правомочностей, що становлять зміст корпоративного права. Інакше кажучи, відчуження корпоративного права відбувається шляхом відчуження одного з його складових елементів, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства. Деякою мірою це можна виправдати тим, що корпоративне право, перш за все, є правом особи, частка якої визначається у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарської організації.

Разом із цим виникає питання, що саме є оборотоздатним: корпоративне право як самостійне право, що має економічну вартість, чи його складова, право на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства, здійснення якого і забезпечує перехід корпоративного права від однієї особи до іншої.

Слід зазначити, що вирішення цього питання є вкрай важливим для практики, оскільки не зовсім зрозуміло, стосовно чого можуть укладатися поширені на практиці договори (наприклад, про відчуження, застави та інші), щодо корпоративних прав в цілому, чи все ж таки щодо їх складової, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства та іншої господарської організації. Адже, з одного боку, чинне законодавство не виключає можливість, щоб розглядати корпоративне право учасника (засновника) господарської організації як самостійний об’єкт цивільних прав, а з другого боку, закріплений у законодавстві механізм відчуження корпоративних прав через відчуження частки у статутному (складеному) капіталі не зовсім відповідає загальному принципу переходу від засновників до господарської організації права власності на майно, внесене до її статутного (складеного) капіталу (фонду), особливо в тих випадках, коли це прямо передбачено законом, наприклад у господарських товариствах.

Незважаючи на відсутність спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об’єктів цивільних прав, отримати відповідь на це питання дозволяє аналіз загальних норм ЦК України та ГК України щодо оборотоздатності різних видів об’єктів цивільних прав.

Так, основні правові засади вільного обороту різних видів об’єктів цивільних прав визначено у статтях 177, 178 ЦК України та ст. 139 ГК України. Зокрема, основний принцип оборотоздатності будь-якого із об’єктів цивільних прав закріплено у ст. 178 ЦК України. Вказаною нормою передбачено, що будь-які об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або в інший спосіб, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи. При цьому у ст. 177 ЦК України до об’єктів цивільних прав віднесено речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Таким чином, зі змісту зазначених загальних норм можна зробити висновок, що корпоративне право є самостійним об’єктом цивільних прав і охоплюється наведеним у ст. 190 ЦК України поняттям «майно», а тому може виступати предметом різних цивільно-правових договорів.

Такий висновок знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України, в яких законодавець розглядає корпоративні права як самостійний об’єкт цивільних прав. Так, згідно із ч. 1 ст. 1030 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Такий широкий зміст наведеної норми дозволяє зробити висновок, що предметом договору управління можуть бути і корпоративні права. При цьому слід звернути увагу на те, що кожне з перелічених у ст. 116 ЦК України прав учасників господарського товариства навряд чи може бути окремо предметом договору управління майном. Адже зі змісту норм глави 70 ЦК України в управління передається корпоративне право в цілому, оскільки передання однієї з його правомочностей не дозволятиме здійснювати управління корпоративними правами, або може бути предметом вже іншого договору (наприклад, предметом договору доручення у разі надання іншій особі окремо права брати участь в управлінні товариством при прийнятті рішень на загальних зборах засновників (учасників), права отримання інформації про діяльність товариства, або права відчужити частку у статутному капіталі господарського товариства тощо).

Про корпоративні права як самостійний об’єкт цивільних прав йдеться і у ст. 170 ГК України. Зокрема, вказаною нормою стосовно управління корпоративними правами держави передбачається можливість укладення на конкурсній основі договору доручення з управління корпоративними правами держави.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, розглядаючи співвідношення корпоративних прав та їх складової, права учасника відчужувати свою частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства чи іншої господарської організації, можна зробити висновок, що останнє є лише правовою формою здійснення та розпорядження корпоративними правами. Корпоративні права є самостійним об’єктом цивільних прав, а тому можуть виступати предметом різних цивільно-правових договорів.