Актуальні проблеми правового врегулювання відносин з керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу у господарських товариствах

С.В. Томчишен
кандидат юридичних наук,
керуючий партнер юридичного товариства «Юрпайінтел»

Останнім часом на шпальтах юридичних видань чимало уваги приділяється питанням, пов’язаним із юридичною природою відносин, які встановлюються між учасниками господарського товариства, його керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу й самим господарським товариством у сфері управління його господарською діяльністю. Сьогодні підвищений інтерес до цих питань серед науковців та практиків у галузі права передусім зумовлений великою кількістю судових справ у спорах, пов’язаних із корпоративним управлінням у господарських товариствах.

Особливу увагу серед таких спорів привертають судові спори, що стосуються звільнення з посади та усунення від виконання повноважень керівника й інших членів (посадових осіб) виконавчого органу господарського товариства, оскарження вчинюваних ними юридично значущих дій при здійсненні управління господарським товариством та представництві його інтересів у відносинах з третіми особами, які спричиняють настання для товариства певних юридичних наслідків.

У більшості випадків предметом спору у таких справах є оскарження керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу господарського товариства їх звільнення з посади чи усунення від виконання повноважень, або оскарження учасниками чи самим господарським товариством укладених керівником від імені товариства договорів та вчинених ним інших юридично значущих дій з перевищенням наданих повноважень.

Складність таких судових спорів полягає в тому, що в них переплітаються інте­реси: учасників господарського товариства, які, здійснюючи належне їм корпоративне право на управління товариством, обирають керівника та інших членів (посадових осіб) його виконавчого органу; керівника та інших членів (посадових осіб) його виконавчого органу, які одночасно з виконанням повноважень з управління товариством та представництвом його інтересів можуть перебувати з останнім у трудових відносинах; самого товариства у разі вчинення керівником дій, що спричиняють настання для товариства певних юридичних наслідків.

Водночас вирішення таких спорів ускладнюється відсутністю у ЦК України, ГК України та Законі України «Про господарські товариства» відповідних правових норм, які б забезпечували ефективне врегулювання відносини, що складаються між учасниками господарського товариства, керівником та іншими членами (посадовими особами) його виконавчого органу і самим господарським товариством з приводу управління його господарською діяльністю, з урахуванням їх характеру та співвідношення інтересів їх учасників. У зв’язку з цим, як правило, врегулювання правовідносин, що виникають з приводу управління діяльністю господарського товариства, здійснюється на рівні його установчих документів, положень про виконавчий орган та інших локальних актів господарського товариства, які часто просто дублюють норми чинного законодавства.

Більшість проблем правозастосування при врегулюванні відносин, які складаються при здійсненні корпоративного управління господарською діяльністю товариства, стосуються розмежування правовідносин, які існують між учасниками господарського товариства та членами (посадовими особами) його виконавчого органу, а також останніми та самим господарським товариством.

Часто помилки, що мають місце при розмежуванні за юридичною природою правових відносин, які складаються при здійсненні корпоративного управління господарською діяльністю товариства, призводять до неправильного визначення характеру судового спору та відповідних правових норм, які повинні застосовуватися для його вирішення, та пов’язаного з цим порушення правил підсудності судового спору господарському суду чи суду загальної юрисдикції, що в подальшому, як правило, стає підставою для скасування вірних по суті судових рішень, але винесених із порушенням правил предметної підсудності.

Розглядаючи в межах, окреслених темою цієї публікації, проблемні питання правозастосування при врегулюванні відносин, пов’язаних із корпоративним управлінням у господарському товаристві, перш за все слід зазначити, що правові підстави здійснення управління господарським товариством членами (посадовими особами) його виконавчого органу закладено у ст. 89 ГК України та ст. 97 ЦК України.

У частині 1 ст. 89 ГК України передбачено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначаються залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства. Майже подібне міститься і в ч. 1 ст. 97 ЦК України. При цьому в ч. 2 ст. 97 ЦК України конкретизовано вказується, що органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Традиційно питання, що стосуються діяльності членів (посадових осіб) виконавчого органу господарського товариства при управлінні його господарською діяльні­стю, розглядаються в площині цивільної дієздатності юридичної особи.

Загальні принципи цивільної дієздатності юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми встановлено у ст. 92 ЦК України. Зокрема, у ч. 1 вказаної норми зазначається, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. При цьому в ч. 3 цієї норми вказується що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Однак необхідно відзначити, що питання дієздатності юридичної особи перш за все стосуються господарського товариства як самостійного учасника різних за юридичною природою правових відносин, в яких воно виступає при здійсненні господарської діяльності.

Розглядаючи ж юридичну природу правових відносини, безпосередніми учасниками яких є керівник та інші члени (посадові особи) виконавчого органу господарського товариства як самостійні суб’єкти цивільних прав та обов’язків, передусім слід звернути увагу на характер правових відносин, які існують між керівником та іншими посадовими особами виконавчого органу господарського товариства та його учасниками, а також самим господарським товариством.

Характер правових відносин між керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу господарського товариства і його учасниками визначається відповідними нормами ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства», які стосуються загальних принципів управління діяльністю господарського товариства, створення, компетенції та складу виконавчого органу у господарському товаристві.

Зокрема, загальні засади здійснення управління підприємством будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі й господарським товариством, закріплено у ст. 65 ГК України. У частині 1 цієї норми зазначається, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. При цьому у ч. 2 вказаної норми передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи згідно зі статутом підприємства чи іншими установчими документами.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 97 ЦК України органами, що здійснюють управління господарським товариством, є збори його учасників та виконавчий орган, якщо інше стосовно відповідного виду господарського товариства не буде прямо встановлено у законі. Згідно зі змістом ч. 1 ст. 99 ЦК України створення виконавчого органу, визначення його компетенції та складу належить до виключної компетенції загальних зборів учасників господарського товариства. При цьому ч. 3 ст. 65 ГК України передбачено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Відповідно до ч. 2 ст. 99 ЦК України виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб, які можуть приймати рішення щодо управління товариством у порядку, передбаченому абз. 1 ч. 2 ст. 98 ЦК України для прийняття рішення загальними зборами учасників. ^[2]

Аналіз указаних норм дає підстави зробити висновок, що керівник та інші члени (посадові особи) виконавчого органу при здійсненні корпоративного управління господарським товариством не перебувають у прямих правових відносинах з учасниками господарського товариства, інакше кажучи, один щодо одного не мають взаємних прав та обов’язків.

Учасники господарського товариства, яким належить корпоративне право на управління господарським товариством, можуть здійснювати його при прийнятті рішень з будь-яких питань діяльності товариства лише через участь у загальних зборах його учасників, який є органом юридичної особи. При цьому рішення, що приймаються з питань діяльності товариства його керівником та іншими членами (посадовими особами) його виконавчого органу, приймаються ними як посадовими особами виконавчого органу товариства, які також діють як його орган.

Таким чином, власне корпоративні відносини, які складаються з приводу управління діяльністю господарського товариства, фактично обмежуються участю його учасників у загальних зборах учасників товариства.^[3]

У зв’язку цим в юридичній літературі останнім часом дедалі частіше висловлюються погляди про необхідність законодавчого закріплення такої моделі корпоративного управління у господарському товаристві, яка б ефективніше збалансовувала інтереси його учасників з посадовими особами його виконавчого органу при здійсненні управління діяльністю товариства.

Зокрема, як приклад упровадження такої моделі управління господарським товариством наводиться практика Російської Федерації, де законодавчо передбачена можливість передання на підставі відповідного договору повноважень виконавчого органу товариства за рішенням загальних зборів учасників комерційній організації або індивідуальному підприємцю (керуючому) (ч. 3 ст. 103 ЦК РФ).

Слід зазначити, що з приводу цього серед правознавців у юридичній науковій літературі вже досить довго триває дискусія щодо правової природи відносин, які складаються між господарським товариством і його керівником та іншими посадовими особами його виконавчого органу. Зокрема, з приводу правової форми корпоративного управління господарським товариством дедалі частіше висловлюються погляди про необхідність застосування менеджерської моделі управління товариством, що базується на основі цивільно-правових (господарських) договорів.

Разом з цим необхідно зазначити, що науковцями Російської Федерації, де законодавчо передбачено можливість укладення договорів щодо управління господарським товариством, так і не було розроблено єдиної правової моделі управління господарською діяльністю товариства. Сьогодні в російській юридичній літературі з приводу передання за рішенням учасників товариства на підставі цивільно-правового договору повноважень виконавчого органу господарського товариства висловлюються дві принципово різні позиції. Одна з них зводиться до того, що укладення договорів про передання повноважень виконавчого органу товариства комерційній організації або індивідуальному підприємцю (керуючому), по сутті, є довірчим управлінням майном товариства. Інша зводиться до того, що навіть у разі укладення таких договорів треба вести мову про діяльність органів управління. ^[4]

Слід зазначити, що незважаючи не те, що вітчизняне законодавство хоча і не містить прямих норм про те, що передання повноважень виконавчого органу з управління товариством може відбуватися на підставі укладення відповідних цивільно-правових договорів, однак, чинне законодавство таку можливість і не виключає. ^[5]

Разом з цим, вирішуючи за прикладом практики Російської Федерації питання про те, у межах якого саме договору може відбуватися передання повноважень виконавчого органу з управління господарським товариством, треба враховувати, що такий договір передусім повинен відповідати характеру юридичних зв’язків між господарським товариством та особами, які будуть здійснювати управління товариством. Розглядаючи договір «довірчого» управління майном як можливу модель оформлення відносин між учасниками господарського товариства та особами, які будуть здійснювати управління його господарською діяльністю, слід звернути увагу на таке.

Договір управління майном передбачено у ст. 1029 ЦК України. Згідно з наведеним у вказаній нормі поняттям договору, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ч. 1 ст. 1029 ЦК України).

Розглядаючи договір управління майном як можливу модель оформлення відносин між учасниками господарського товариства та особами, які будуть здійснювати управління його господарською діяльністю, перш за все слід визначитись у тому, між ким може бути укладено такий договір (треба визначитись у його сторонах) та з приводу чого саме такий договір повинен укладатися (треба визначитись у його предметі).

Слід зазначити, що ЦК України містить вимоги щодо сторін договору управління майном. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1032 ЦК України установником управління може бути тільки власник майна. Згідно із ч. 1 ст. 1033 ЦК України управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності. Таким чином, розглядаючи як установників управління учасників господарського товариства, можна зробити висновок, що предметом такого договору, тобто тим майном, що може бути передане ними в управління, можуть бути тільки корпоративні права. Адже відповідно до змісту ч. 1 ст. 85 ГК України та п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, яке передане йому у власність засновниками і учасниками як внески. Отже, зважаючи на це, можна підсумувати, що майно, передане до статутного фонду господарського товариства, яке входить до складу його єдиного майнового комплексу, не може бути предметом такого договору.

Разом з цим слід зауважити, що укладення між учасниками господарського товариства договору управління корпоративними правами стосовно господарського товариства дозволятиме управителю здійснювати надані таким договором права з управління господарською діяльністю товариства тільки через загальні збори учасників такого товариства. Зокрема, такий висновок випливає зі змісту відповідних норм ЦК України та ГК України, якими передбачено здійснення управління товариством через його орган — загальні збори його учасників.

Проблемні питання виникають, якщо установником управління розглядати саме товариство. Так, учасники господарського товариства здійснюючи належні їм корпоративні права, не позбавлені права прийняти на загальних зборах рішення про укладення договору з управління майном (єдиним майновим комплексом), яке належить господарському товариству, з відповідним суб’єктом підприємницької діяльності.

Оскільки таке рішення може бути прийняте тільки загальними зборами учасників, які діють як орган товариства, воно буде стосуватися безпосередньо прав та обов’язків товариства як самостійної юридичної особи. Тому, очевидно, що у такому разі установником управління може бути саме господарське товариство.

Беручи до уваги зміст ст. 1030 ЦК України, договір управління майном може бути укладено щодо майна господарського товариства (наприклад, щодо управління його єдиним майновим комплексом або його частиною). ^[6] Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1030 ЦК України майно, що передається в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Таке майно має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього ведеться окремий облік.

За змістом ч. 1 ст. 1029 ЦК України можна зробити висновок, що у разі укладення такого договору стосовно майна господарського товариства права щодо управління переданим в управління майном здійснюються від імені управителя. При цьому законодавець не вказує, у чому саме полягає управління майном, а виносить вирішення цього питання на розсуд сторін договору управління. Про обсяг та зміст прав щодо управління майном можна лише здогадуватись, беручи до уваги зміст ч. 1 ст. 1037 ЦК України та ч. 2 ст. 1038 ГК України. Так, у ч. 1 ст. 1037 ЦК України передбачається, що управитель зобов’язаний здійснювати управління майном відповідно до умов договору. При цьому за змістом ч. 2 ст. 1038 ГК України та ч. 1 ст. 1029 ЦК України можна зробити висновок, що управитель наділяється правом учиняти з переданим в управління майном будь-які фактичні та юридичні дії, пов’язані з управлінням, якщо вони обумовлені умовами договору та відповідають інтересам установника управління.

Аналізу змісту зазначених норм достатньо, щоб зробити висновок, що у разі укладення договору управління майном господарського товариства (єдиним майновим комплексом або його частиною) передання повноважень щодо управління діяльністю господарського товариства як самостійною юридичною особою буде виходити за межі предмета договору управління майном і не матиме нічого спільного з корпоративним управлінням діяльністю господарського товариства. ^[7]

Таким чином, підсумовуючи наведене, слід зазначити, що договір управління майном не може бути використаний учасниками господарського товариства та самим товариством для врегулювання відносин, які складаються з приводу управління керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу господарською діяльністю товариства.

Разом з цим вирішення питання про правове врегулювання діяльності керівника та інших членів (посадових осіб) виконавчого органу господарського товариства сьогодні має неабияке теоретичне та практичне значення. Адже від правильного з’ясування юридичної природи (характеру) відносин, які стосуються здійснення управління керівником та іншими членами (посадовими особами) виконавчого органу діяльністю господарського товариства, залежить визначення належних правових норм та договірних конструкцій, які повинні застосовуватися до цих відносин, а відповідно і правильне вирішення спорів, які стосуються діяльності посадових осіб виконавчого органу господарського товариства.

Необхідно зазначити, що застосування цивільно-правового договору для врегулювання діяльності керівника та інших членів (посадових осіб) виконавчого органу при управлінні товариством, який би відповідав характеру відносин, що існують між ними та господарським товариством і його учасниками, ускладнене не тільки тим, що члени виконавчого органу господарського товариства уповноважуються його учасниками здійснювати управління товариством та одночасно діють як виконавчий орган юридичної особи, а також і тим, що посадові особи виконавчого органу товариства можуть перебувати з товариством у трудових відносинах, а їх діяльність щодо управління господарським товариством у такому разі регулюватиметься законодавством про працю.

Річ у тім, що особливості правового регулювання діяльності керівника та інших членів виконавчого органу господарського товариства, крім правових норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства», визначаються і нормами Кодексу законів про працю України (КЗпП України).

Зокрема, у ч. 1 ст. 3 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За змістом наведеної норми можна зробити висновок, що керівник та інші члени виконавчого органу господарського товариства одночасно є учасниками трудових відносин, які вже врегульовуються законодавством про працю.

Разом з цим необхідно звернути увагу на те, що не завжди діяльність керівника та інших членів виконавчого органу господарського товариства з управління діяльністю товариства треба розглядати в межах трудових відносин. Адже відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України керівник та інші члени виконавчого органу господарського товариства лише мають право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

За змістом ч. 2 ст. 2 КЗпП України можна зробити висновок, що посадові особи виконавчого органу господарського товариства можуть реалізувати право на працю тільки шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою.

Таким чином, згідно зі змістом указаних норм можна зробити висновок, що законодавство про працю застосовується для врегулювання діяльності членів виконавчого органу господарського товариства у разі укладення з ними саме трудового договору.

Треба звернути увагу на те, що чинне законодавство про працю та ЦК України, ГК України і Закон України «Про господарські товариства» не містять прямих норм, які б прямо зобов’язували укладати з усіма членами виконавчого органу підприємств трудовий договір.

Разом з цим слід враховувати й те, що у ч. 4 ст. 65 ГК України передбачено, що у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Однак за змістом указаної норми не можна зробити висновок про юридичну природу такого договору, адже в ній лише загальним чином зазначається про умови, які повинен містити такий договір.

У зв’язку з цим виникає питання: у ч. 4 ст. 65 ГК України мається на увазі окремий цивільно-правовий договір чи йдеться про контракт як особливу форму трудового договору. Виникнення цього питання зумовлене тим, що за змістом ст. 1 ГК України цей кодифікований нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При цьому у ч. 1 ст. 4 ГК України прямо передбачено, що трудові відносини не є предметом регулювання ГК України.

За своїм характером відносини, які виникають у зв’язку із здійсненням керівником підприємства та іншими членами виконавчого органу, де передбачено його створення, управління охоплюються поняттями організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин. ^[8]

Отже, якщо предметом правового регулювання ГК України є власне господарські відносини, а не трудові відносини, які регулюються законодавством про працю, доречно постає питання, що мав на увазі законодавець при формулюванні змісту ч. 4 ст. 65 ГК України та якій галузі законодавства необхідно підпорядковувати укладення договору з керівником підприємства.

Вирішення цього питання ускладнене також і тим, що про дещо схожий за змістом договір зазначається у ч. 3 ст. 21 КЗпП України, де передбачена можливість укладення з працівником особливої форми трудового договору — контракту. У контракті як особливому трудовому договорі додатково узгоджуються строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового тощо.

На відміну від норм ГК України стосовно укладення контракту з керівником підприємства, норми КЗпП України більш детально регламентують відносини, що складаються з приводу укладення трудового договору, а й відповідно контракту як особ­ливої форми трудового договору.

За змістом ч. 1 ст. 21 КЗпП України контракт як різновид трудового договору з працівником є угодою між ним і власником підприємства або уповноваженим ним органом,^[9] за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З точки зору законодавства про працю контракт як різновид трудового договору регулює умови та процес здійснення трудової діяльності, відрізняється від інших трудових договорів лише своїм змістом і додатково повинен містити умови, визначені у ч. 3 ст. 21 КЗпП України.

Разом з цим, розглядаючи співвідношення за юридичним змістом поняття «договір (контракт)», наведеного у ч. 4 ст. 65 ГК України та поняття «контракту як особ­ливої форми трудового договору», яке наводиться у ст. 21 КЗпП України, треба звернути увагу на те, що трудове законодавство не містить імперативних приписів щодо обов’язковості укладення саме трудового договору у разі найму для виконання певної роботи.

Не завжди виконання роботи треба підпорядковувати трудовому законодавству, а відносини, які складаються з приводу її виконання, мають бути оформлені трудовим договором. У деяких випадках певна робота може виконуватися не на підставі трудового договору, а з інших юридичних підстав. Законодавство про працю не забороняє виконання роботи на підставі цивільно-правового договору. З приводу цього висловлюються погляди, що хоча відрізнити трудовий договір від цивільно-правового договору за соціально-економічним змістом важко, однак, основний критерій відмінно­сті таких різних договорів існує. Таким критерієм пропонують розглядати спрямованість укладення договору, тобто його правові наслідки. ^[10]

Незважаючи на те, що часто на практиці грані між цивільно-правовим договором та трудовим договором можуть «стиратися», їх чітке розмежування можна проводити за предметом правового регулювання, на який спрямовується договір. Сторони не позбавлені права самі при узгодженні предмета договору чітко визначити його юридичну природу через закріплення в ньому взаємних трудових прав та обов’язків, тобто врегулювати договором саме трудові відносини, або виключити з нього притаманні трудовому договору права та обов’язки, та через узгодження взаємних прав та обов’язків, характерних для цивільно-правових зобов’язань, надати такому договору ознак саме цивільно-правового договору. ^[11]

Отже, розглядаючи питання про те, у межах якого договору необхідно врегульовувати відносини між господарським товариством та членами його виконавчого органу — трудового чи цивільно-правового , слід виходити з того, що трудове законодавство не містить імперативних приписів щодо обов’язковості укладення для виконання певної роботи саме трудового договору. Відповідно це дає можливість для врегулювання відносин з членами виконавчого органу господарського товариства через укладення цивільно-правового договору.

Разом з цим необхідно звернути увагу, що ст. 24 КЗпП України передбачає випадки, коли укладення трудового договору у письмовій формі є обов’язковим. Цією нормою передбачено обов’язкове дотримання письмової форми трудового договору у разі застосування контрактної форми трудового договору. Однак при цьому слід зазначити, що КЗпП України не містить прямих норм, у яких би наводився перелік випадків, коли укладення контракту як різновиду трудового договору є обов’язковим.

Сьогодні відносини, пов’язані з оформленням контрактом трудових відносин з найманими працівниками у різних сферах суспільно-економічної діяльності, регулюються переважно окремими спеціальними законами та підзаконними нормативними актами.

Серед них головними нормативно-правовими актами, які регулюють застосування суб’єктами господарювання контрактної форми трудового договору при найманні на роботу, є: Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170; Постанова Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» від 19 березня 1993 року № 203; Постанова Кабінету Міністрів України «Про Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у державній власності» від 2 серпня 1995 року № 597; Положення про порядок укладання або переукладання контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії і Типова форма контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, які затверджено Наказом Фонду державного майна України від 5 травня 2004 № 662.

Однак за змістом наведених нормативно-правових актів контрактна форма трудового договору може використовуватися лише у випадках, прямо передбачених законом, ^[12] а обов’язкове використання контрактної форми трудового договору передбачене тільки у разі найму керівника підприємства, що є у державній власності, а також у разі найму керівника виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії, створених у процесі приватизації та корпоратизації до завершення їх приватизації. ^[13]

На підставі наведеного можна зробити висновок, що законодавство про працю не містить вимог щодо обов’язкового застосування контрактної форми трудового договору до оформлення відносин між господарським товариством, у статутному фонді якого відсутня частка держави, його керівником та іншими членами виконавчого органу. За таких міркувань можна погодитися з тим, що ч. 4 ст. 65 ГК України є підставою для укладення трудового контракту з керівниками підприємств державної форми власності. ^[14]

З огляду на це зауважимо, що у господарських товариствах, у статутному фонді яких відсутня частка держави, сторони мають право самостійно обрати договір, яким урегульовуватимуться відносини між господарським товариством та обраними (призначеними) членами його виконавчого органу.

Разом з цим, розглядаючи цивільно-правовий договір як правову модель оформлення відносин між господарським товариством та обраними (призначеними) членами його виконавчого органу, треба звернути увагу на зміст ч. 3 та ч. 4 ст. 24 КЗпП, де визначається порядок укладення трудового договору.

Зокрема, ч. 3 ст. 24 КЗпП передбачено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. При цьому згідно з ч. 4 ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У зв’язку із цим закономірно постає питання, чи можна говорити про укладення договору та виникнення трудових відносин з обраними (призначеними) членами виконавчого органу господарського товариства, якщо не було видано наказу чи розпорядження уповноваженого органу господарського товариства про їх зарахування на роботу, а вони почали здійснювати надані їм установчими документами права з управління діяльністю господарського товариства.

Вирішення цього питання значно ускладнюється, якщо сторони вирішать оформити відносини з обраними (призначеними) членами виконавчого органу господарського товариства з управління його діяльністю саме цивільно-правовим договором. Адже у такому разі здійснення повноважень членів виконавчого органу з управління діяльністю товариства згідно з приписами ч. 4 ст. 24 КЗпП може бути розцінено як допуск до виконання роботи (трудової функції), що є підставою для виникнення трудових відносин та фактом, що констатує укладення трудового договору.

Слід сказати, що таке колізійне питання зумовлене перш за все недосконалістю правового регулювання процедури укладення трудового договору законодавством про працю та відсутністю відповідних правових норм у цивільному та господарському законодавстві, які б забезпечили можливість належного врегулювання відносин з членами виконавчого органу товариства в межах саме цивільно-правового договору.

Втім, можна зазначити, що недостатньо чітке правове регулювання процедури оформлення відносин між господарським товариством та членами його виконавчого органу не виключає можливість урегулювання відносин з приводу управління діяльні­стю господарського товариства шляхом укладення саме цивільно-правового договору.

Зокрема, такий висновок можна зробити на підставі аналізу змісту окремих норм як законодавства про працю, так і цивільного та господарського законодавства. З приводу цього варто звернути увагу на те, що обрання (призначення) членів виконавчого органу без видання наказу про прийняття на роботу не є достатнім для висновку про укладення трудового договору і виникнення трудових відносин.

Розглядаючи обрання (призначення) загальними зборами членів виконавчого органу господарського товариства як підставу виникнення трудових відносин, слід мати на увазі, що згідно з положеннями законодавства про працю ці дії є тільки прийняттям рішення про укладення з працівником трудового договору, але не саме укладення трудового договору. ^[15]

Поряд з цим слід звернути увагу на те, що відповідно до змісту ч. 4 ст. 24 КЗпП наказ чи розпорядження про зарахування на роботу, виданий уповноваженим органом господарського товариства на оформлення укладення трудового договору з членами його виконавчого органу, має бути спрямований саме на оформлення трудового договору. Водночас зауважимо, що саме видання наказу про прийняття на роботу не може буде достатнім для висновку про укладення трудового договору і виникнення трудових правовідносин, якщо сторонами не буде досягнуто домовленості щодо умов праці або працівника не буде фактично допущено до виконання трудової функції, або він сам не стане до роботи. ^[16]

Ураховуючи, що при укладенні як трудового, так і цивільно-правового договору сторони самостійно приймають рішення про укладення договору та на власний розсуд за взаємною згодою визначають його умови, можна зробити висновок, що загальні збори учасників (акціонерів) господарського товариства при вирішенні питання про обрання керівника та інших членів його виконавчого органу, не позбавлені права поставити питання про оформлення відносин з членами виконавчого органу в межах цивільно-правового договору. У такому разі сам факт обрання членів виконавчого органу не можна розглядати навіть як прийняття рішення про укладення трудового договору, адже загальні збори учасників (акціонерів) у такий спосіб можуть виключити можливість укладення з ними саме трудового договору, чим створити правову основу для укладення цивільно-правового договору.

Такий висновок у повній мірі відповідає і нормам щодо управління в господарському товаристві. Адже відповідно до ст. 99 ЦК України та ст. 89 ГК України правовою підставою виникнення повноважень члена органу управління є факт його обрання (призначення). Саме з цього факту між господарським товариством та членами виконавчого органу виникають правовідносини щодо управління діяльністю товариством, які не можна ототожнювати з трудовими. ^[17]

Про необхідність відмежовувати від трудових правовідносини, які складаються між господарським товариством та обраними (призначеними) загальними зборами учасників членами виконавчого органу, можна зробити висновок і аналізуючи передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України порядок усунення (відсторонення) їх від виконання своїх обов’язків щодо управління діяльністю господарського товариства. Зокрема, вказаною нормою передбачена можливість усунення у будь-який час членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені окремі підстави для їх усунення. Здійснення цього права належить до компетенції загальних зборів учасників (акціонерів) як вищого органу управління господарським товариством. ^[18]

Передбачений ЦК України порядок усунення членів виконавчого органу господарського товариства істотно відрізняється від передбаченого порядку припинення трудового договору на підставі статей 36, 40, 41, 43 КЗпП, якими передбачено особ­ливі підстави та порядок припинення трудового договору на вимогу власника чи уповноваженого ним органу.

З приводу цього на практиці часто виникають питання щодо можливості дострокового припинення повноважень членів виконавчого органу господарського товариства, які виконують їх на підставі трудового договору. У науково-практичній юридичній літературі як один із шляхів вирішення питань, що виникають при усуненні членів виконавчого органу товариства від виконання обов’язків, пропонується виходити з того, що ст. 99 ЦК України дозволяє усувати членів виконавчого органу товариства в будь-який час та має пріоритет над нормами трудового права. ^[19]

Необхідність віддавати пріоритет нормам ЦК України над нормами трудового законодавства при врегулюванні відносин, пов’язаних з управлінням діяльністю господарського товариства, обранням (призначенням) та усуненням членів виконавчого органу товариства, зумовлене, перш за все, цивільно-правовою природою цих відносин, що підтверджується врегулюванням їх саме нормами цивільного законодавства.

Слід зазначити, що не завжди при розгляді спорів, пов’язаних з достроковим припиненням повноважень членів виконавчого органу господарського товариства, суди виходять з пріоритету норм ЦК України, а навпаки, віддають пріоритет нормам трудового законодавства, які містять вичерпні підстави для припинення трудового договору та трудових правовідносин.

Разом з тим не завжди з такою практикою можна погодитись. Про припинення трудового договору та трудових відносин можна говорити лише у разі прийняття загальними зборами учасників товариства рішення саме про припинення (розірвання) трудового договору, тобто звільнення членів виконавчого органу товариства, з яким укладено трудовий договір.

Проте за змістом ч. 3 ст. 99 ЦК України можна зробити висновок, що в ній йдеться лише про усунення (відсторонення) від виконання членами виконавчого органу своїх обов’язків. Однак у вказаній нормі нічого не зазначається про їх звільнення, припинення трудового договору та інше, що може вказувати на дострокове припинення трудових відносин. Таким чином, враховуючи те, що зазначена норма міститься саме у ЦК України, який не регулює трудові відносини, можна зауважити, що передбачаючи можливість відсторонення в будь-який час членів виконавчого органу, законодавець мав на увазі саме припинення повноважень членів виконавчого органу, передбачених установчими документами та цивільним законодавством.

Незважаючи на те, що чинним законодавством недостатньо врегульовані питання щодо оформлення трудових та цивільно-правових правовідносин з членами виконавчого органу господарського товариства, аналіз деяких норм ЦК України та ГК України дозволяє їх розмежувати.

Очевидно, що таким критерієм повинна бути саме правова підстава, з якої виникають трудові та цивільно-правові відносини з членами виконавчого органу господарського товариства. Для виникнення трудових відносин такою підставою є саме трудовий договір. Цивільно-правові відносини з членами виконавчого органу господарського товариства виникають на підставі їх обрання (призначення) загальними зборами та регулюються установчими документами господарського товариства й актами цивільного законодавства. Члени виконавчого органу господарського товариства в багатьох випадках хоча і здійснюють управління товариством на підставі трудового договору, однак, здійснення наданих їм повноважень з управління стосуються питань дієздатності господарського товариства як юридичної особи та охоп­люються відносинами представництва інтересів господарського товариства і його учасників.

Особливо чітко це закріплено у законодавстві щодо керівника (голови виконавчого органу) господарського товариства. Зокрема, згідно зі змістом ч. 5 ст. 65, ст. 89 ГК України керівник господарського товариства, з яким укладено трудовий договір, перебуває з останнім не тільки в трудових відносинах. Керівник товариства як член виконавчого органу одночасно виступає представником господарського товариства і відповідно до закону та в межах і порядку, визначених установчими документами товариства, має право без доручення діяти від його імені та представляти інтереси у відносинах з третіми особами.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ЦК України компетенція (повноваження) керівника та інших членів виконавчого органу господарського товариства встановлюються загальними зборами. При цьому здійснення керівником представництва господарського товариства регулюється ЦК України, ГК України та Законом України «Про господарські товариства» відповідно до організаційно-правової форми господарського товариства, установчими документами господарського товариства, відповідними положеннями про виконавчий орган товариства. Поряд з цим відносини, що складаються при представництві керівником господарського товариством у відносинах з третіми особами, регламентуються загальними нормами про представництво, що містяться у гл. 17 ЦК України.

Про існування між керівником господарського товариства та іншими членами виконавчого органу представницьких відносин свідчить і зміст ч. 4 ст. 92 ЦК України. Зокрема, цією нормою щодо членів органу юридичної особи та інших осіб, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушуючи при цьому свої обов’язки щодо представництва, передбачено обов’язок солідарно відшкодовувати збитки, завдані юридичній особі. ^[20]

Таким чином, хоча у законодавстві сьогодні недостатньо врегульовано здійснення управління підприємством через виконавчий орган товариства, все ж таки, підсумовуючи наведене, можна зробити висновок про те, що члени виконавчого органу господарського товариства, які виконують функцію з управління товариством на підставі трудового договору, перебувають з останнім не тільки у трудових, а й у цивільно-правових (представницьких) правовідносинах.

При цьому слід звернути увагу, що згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства. Представництво може бути припинене і на підставі акта органу юридичної особи.^[21]

З огляду на наведене підсумуємо, що реалізація учасниками господарського товариства належних їм корпоративних прав на участь в управлінні товариством через прийняття загальними зборами учасників рішень про обрання (призначення) та усунення (відсторонення, відкликання) членів виконавчого органу господарського товариства стосується перш за все наділення та позбавлення членів виконавчого органу повноважень представництва, а тому такі рішення загальних зборів учасників повинні розглядатися в межах виникнення та припинення представницьких правовідносин, а не трудових.

Отже, зважаючи на те, що обрання (призначення) та усунення (відсторонення) керівника та інших членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків належить учасникам господарського товариства та охоплюється змістом права на управління товариством, а сама діяльність членів виконавчого органу з управління товариством за юридичним змістом охоплюється змістом представницьких правовідносин, можна зробити висновок не тільки про можливість, а й про необхідність урегульовувати відносини з членами виконавчого органу господарського товариства саме цивільно-правовим договором.

Ураховуючи, що керівник та інші члени виконавчого органу здійснюють управління господарським товариством у межах його статутних документів та зобов’язані діяти виключно в інтересах товариства і його учасників, правові відносини з участю членів виконавчого органу при здійсненні управління діяльністю товариства за своїм змістом охоплюються поняттям представництва. ^[22]Зважаючи на представницький характер відносин з участю членів виконавчого органу при здійсненні управління діяльністю товариства, можна зазначити, що найбільш близьким за юридичними характером договором, який слід було б використовувати при оформленні відносин з членами виконавчого органу господарського товариства, є договір доручення (гл. 68 ЦК України).

Дата публікації: 23.12.2007
всього переглядів: 899
сьогодні переглянуто: 6
останній перегляд відбувся: 01.12.08 18:19

Додатково в цьому розділі: